Нещадименко Марко Петрович

Народився 2 січня 1869 року в селі Сердегівці[1] (нині Шполянського району Черкаської області) в сім'ї православного селянина.

Батько — Петро Леонтійович Нещадим.

Мати — Варвара Федорівна.

Брат — Петро (нар. 2 січня 1873, Сердегівка).

Брат — Іван (нар. ? — пом.30 січня 1880, Сердегівка), помер однорічним малятком.

Сестра — Анастасія (нар. 4 січня 1881, Сердегівка — пом. 1 січня 1882, Сердегівка).

Сестра — Євдокія (нар. 1 березня 1883, Сердегівка — пом. 13 січня 1886, Сердегівка).

Брат — Іван (3 вересня 1885, Сердегівка — 17 квітня 1967, Смоленськ) — український радянський патофізіолог, доктор медичних наук, професор.

Сестра — Харитина (нар. 5 жовтня 1887, Сердегівка[2] — пом.25 квітня 1926, Київ) — українська радянська актриса.

Провчився 10 років у Златопільській чоловічій гімназії та 1889 року склав іспити і отримав атестат зрілості[3].

У 1896 році закінчив медичний факультет Університету святого Володимира і влаштувався на роботу у щойно створений Київський бактеріологічний інститут.

У 1902–1908 роках навчався в навчальних закладах країн Європи, де у бактеріологічних інститутах і лабораторіях знайомився із методами виготовлення сироваток і вакцин.

У 1910 році опублікував монографію про патогенез інфекційних захворювань на основі вивчення дії дифтерійного токсину на організм, подав її як дисертаційну працю і 9 лютого 1910 року захистив її в Університеті святого Володимира.

У 1917–1918 роках брав участь у формуванні Українських лікарських організацій та медичних видань, зокрема журналу «Українські медичні вісті», який почав виходити у 1918 році. Був одним з організаторів медичного факультету Українського державного університету, керівником кафедри загальної патологічної анатомії і бактеріології. Першим в Україні почав викладання бактеріології українською мовою.

У 1919 році його призначили директором Київського бактеріологічного інституту. Після реорганізації інституту в Київський інститут епідеміології і мікробіології до 1941 року обіймав посаду заступника директора з наукової роботи. Продовжуючи педагогічну діяльність, у 1919 році організував та очолив у Київському медичному інституті першу в Україні кафедру мікробіології, якою керував до 1941 року. Викладав три курси: «Загальна мікробіологія», «Медична бактеріологія» та «Спеціальна епідеміологія».

У 1920–1925 роках працював у Медичній секції ВУАН. Займався питаннями епідеміології черевного тифу, аналізував заразливість на різних стадіях хвороби — основи епідеміології черевного тифу та найактивніші шляхи боротьби з ним. У 1925 році його призначили керівником науково-дослідної кафедри теоретичної медицини. У 1932 році на базі доцентського курсу організував і очолив кафедру епідеміології Київського медичного інституту.

Помер в Києві 1 жовтня 1942 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).