Новозибківський повіт
Новозибківський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Чернігівської губернії. Повітове місто — Новозибків.
Новозибківський повіт | ||||
| ||||
| ||||
Губернія | Чернігівська губернія | |||
---|---|---|---|---|
Центр | Новозибков | |||
Створений | 1808 | |||
Площа | 3818 | |||
Населення | 164 840 осіб (1897) | |||
Густота | 43.2 осіб / км² |
Повіт знаходився в північній частині губернії і межував на півночі з Суразьким, сході Стародубським, південному сході Новгород-Сіверським, півдні Сосницьким, південному заході Городнянським повітами Чернігівської губернії і Могильовською губернією на заході. Площа повіту становила 3 354,9 верст² (3 818 км²).
Адміністративний поділ
Повіт поділявся на 3 стани і 11 волостей:
Волость | Волосний центр | Кількість сільських общин[1] |
---|---|---|
І стан | ||
Білоколодязька | Білий Колодязь | 22 |
Великотопальська | Велика Топаль | 42 |
Лакомобудська | Лакома Буда | 25 |
Брахлівська (з 1918 р. — Чорнооківська) |
Брахлів (з 1918 р. — Чорнооків) |
57 |
ІІ стан | ||
Новоропська | Новий Ропськ | 31 |
Семенівська | Семенівка | 12 |
Куршановицька | Куршановичі | 17 |
ІІІ стан | ||
Людковська | Людкове | 33 |
Новобобовицька | Нові Бобовичі | 6 |
Денисковицька | Денисковичі | 9 |
Малощербинецька | Малі Щербиничі | 16 |
та міста Новозибків зі слободою Людков.
Населення
За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року частка українців серед чоловіків призовного віку повіту становила 66 %, росіян — 30 %, білорусів — 2 %, євреїв — 1 %, поляків — 0,01 %, циган — 0,01 %, німців — 0,003 %[2].
Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 164 840 чоловік. Згідно з відверто сфальшованими даними 1-го Всеросійського перепису (по Стародубщині в цілому і повіту зокрема) з них 94,16 % — було зараховані до російськомовного населення, 0,2 % — до білоруськомовного населення, 5,38 % становили євреї[3]. Про сфальшованість каже перед усім те, що за всіма 10-ма попередніми ревізіями населення українці становили абсолютну більшість населення повіту, зокрема за даними останньої 10-ї ревізії населення 1858 року кількість українців у повіті становила 74,8 тисяч осіб, або 66,7 %, менш спотвореними та все одно вкрай необ'єктивними були дані перепису Всеросійського перепису населення населення 1917 року, коли у повіті було нараховано 43,8 тисяч україномовних громадян, що складало 25,6 % [4]. . Співставними з цими, врахуваючи те, що частина українців були російськомовними, виглядають дані перших двох переписів населення СРСР. Так за даними Всесоюзного перепису 1920 року українці Стародубського повіту становили 43 771, що складало 36,8 % , а за подібним переписом 1926 року було нараховано вдвічі менше українців — 24 863 осіб[5], або 16 %[6]. Такі дані видатний український географ та демограф Володимир Кубійович піддавав істотними сумнівам.
Персоналії
- Галайда (Поляков) Дмитро Якович — підполковник Армії УНР.
Примітки
- Календарь Черниговской губернии на 1891 год. Чернігів. Типографія губернського правління. 1890. стор. 44 (рос.)
- Риттих А. Ф. Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России. — СПб. : [Картогр. заведение А. А. Ильина], 1875. — С. 186. (рос. дореф.)
- Дані перепису населення 1897 року по Чернігівській губернії. Архів оригіналу за 19 листопада 2008. Процитовано 30 квітня 2009.
- Владимир Кабузан. Украинцы в мире: Динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII в. — 1989 г.: Формирование этнических и политических границ украинского этноса. М., 2006
- Тарас Чухлиб. Стародубщина — древняя украинская земля
- Национальный состав населения по Брянскому краю
Посилання
- Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона(рос.)
- Отчетъ о состояніи начальныхъ народныхъ училищъ и сельскихъ школъ, состоящихъ Черниговской губерніи въ уѣздѣ Новозыбковскомъ за 1866 годъ // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. Часть оффиціальная. № 10 (15 мая 1867 г.), с. 343-347.(рос.) Перелічено всі школи повіту станом на 1866 рік із кількістю учнів у кожній.
- Ґеоґрафія українських і сумежних земель. — 1938, 1943.