Новозибківський повіт

Новозибківський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Чернігівської губернії. Повітове місто — Новозибків.

Новозибківський повіт
Герб повітового центру
Губернія Чернігівська губернія
Центр Новозибков
Створений 1808
Площа 3818
Населення 164 840 осіб (1897)
Густота 43.2 осіб / км²

Повіт знаходився в північній частині губернії і межував на півночі з Суразьким, сході Стародубським, південному сході Новгород-Сіверським, півдні Сосницьким, південному заході Городнянським повітами Чернігівської губернії і Могильовською губернією на заході. Площа повіту становила 3 354,9 верст² (3 818 км²).

Адміністративний поділ
Мапа повіту

Повіт поділявся на 3 стани і 11 волостей:

Волость Волосний центр Кількість
сільських общин[1]
І стан
Білоколодязька Білий Колодязь 22
Великотопальська Велика Топаль 42
Лакомобудська Лакома Буда 25
Брахлівська
(з 1918 р. — Чорнооківська)		 Брахлів
(з 1918 р. — Чорнооків)		 57
ІІ стан
Новоропська Новий Ропськ 31
Семенівська Семенівка 12
Куршановицька Куршановичі 17
ІІІ стан
Людковська Людкове 33
Новобобовицька Нові Бобовичі 6
Денисковицька Денисковичі 9
Малощербинецька Малі Щербиничі 16

та міста Новозибків зі слободою Людков.

Населення

За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року частка українців серед чоловіків призовного віку повіту становила 66 %, росіян — 30 %, білорусів — 2 %, євреїв — 1 %, поляків — 0,01 %, циган — 0,01 %, німців — 0,003 %[2].

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 164 840 чоловік. Згідно з відверто сфальшованими даними 1-го Всеросійського перепису (по Стародубщині в цілому і повіту зокрема) з них 94,16 % — було зараховані до російськомовного населення, 0,2 % — до білоруськомовного населення, 5,38 %  становили євреї[3]. Про сфальшованість каже перед усім те, що за всіма 10-ма попередніми ревізіями населення українці становили абсолютну більшість населення повіту, зокрема за даними останньої 10-ї ревізії населення 1858 року кількість українців у повіті становила 74,8 тисяч осіб, або 66,7 %, менш спотвореними та все одно вкрай необ'єктивними були дані перепису Всеросійського перепису населення населення 1917 року, коли у повіті було нараховано 43,8 тисяч україномовних громадян, що складало 25,6 %  [4]. . Співставними з цими, врахуваючи те, що частина українців були російськомовними, виглядають дані перших двох переписів населення СРСР. Так за даними Всесоюзного перепису 1920 року українці Стародубського повіту становили 43 771, що складало 36,8 % , а за подібним переписом 1926 року було нараховано вдвічі менше українців — 24 863 осіб[5], або 16 %[6]. Такі дані видатний український географ та демограф Володимир Кубійович піддавав істотними сумнівам.

Персоналії

Примітки
  1. Календарь Черниговской губернии на 1891 год. Чернігів. Типографія губернського правління. 1890. стор. 44 (рос.)
  2. Риттих А. Ф. Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России. — СПб. : [Картогр. заведение А. А. Ильина], 1875. — С. 186. (рос. дореф.)
  3. Дані перепису населення 1897 року по Чернігівській губернії. Архів оригіналу за 19 листопада 2008. Процитовано 30 квітня 2009.
  4. Владимир Кабузан. Украинцы в мире: Динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII в. — 1989 г.: Формирование этнических и политических границ украинского этноса. М., 2006
  5. Тарас Чухлиб. Стародубщина — древняя украинская земля
  6. Национальный состав населения по Брянскому краю

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.