Новоподільське (Березівський район)

Новоподі́льське — село Раухівської селищної громади у Березівському районі Одеської області в Україні. Населення становить 254 особи. На початку ХХ сторіччя й до початку 40-х, село відоме як Пьянгорка (згадується в книзі «Списки населенных мест Херсонской губернии 1868 в 1868 году»), Аплаци, Єлізаветка, Максима Горького, Нестеренко, «Пьяногорка I; также Максим Горьки, до 1917 — Херсонская губ., Тираспольский у., Демидовская вол.; в сов. период — Одесская обл., Березовский р-н. Лют. село. В 10 км к юго-зап. от ж.-д. ст. Березовка. Земли 1000 дес. (1918). Жит.: 99 (1906), 62 (1916), 200 (1918), 84 (1926), 96 (1943).[1]

село Новоподільське
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район/міськрада	Березівський район
Громада	Раухівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA51020210070059753
Основні дані
Засноване	1920
Населення	254
Площа	1,459 км²
Густота населення	174,09 осіб/км²
Поштовий індекс	67332
Телефонний код	+380 4856
Географічні дані
Географічні координати	47°08′24″ пн. ш. 30°51′02″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	71 м
Місцева влада
Адреса ради	67330, Одеська обл., Березівський р-н, с.Новоселівка, вул.Нова,77а
Карта
Новоподільське
Новоподільське
Мапа

Згідно з даними праці Пивовар А. В., Пєший О. І., Шляховий К. В. „Земельні банки Новоросійського краю. Фонди земельних банків Одеського архіву. фонд 249: Земельний банк Херсонської губернії. Опис 1 (1864—1920 рр. справи 2073, 2074) було складено справи про заставу маєтку землевласника Одеського уїзду дворянина Степана Івановича Нестеренко при х. Пьяногорка (12.11.1896-12.12.1896), та дворянина Андрія Івановича Нестеренко (12.11.1896-31.05.1897)“.

На території села жили роди німців-колоністів, останні представники роду встановлені зі слів очевидців, а саме: Бок Йоффет, Марта, Карлина, Криштоф; Саутер Йоффет, Христина, Клара; Пфайфле Фрідріх, Едуард, Елізабет, Ремпольт, Гефле Христиан Фридрихович (народився 1893 року), Гефле Фрідрих Карлович

народився в 1911 г., х. Пяногорка, Березовский р-н, винесено вирок від 23 серпня 1937 р. про відбування 10 років виправно-трудового лагеря, згодом реабілітований (Джерело: Сведения Одесского академического центра (Украина) Номер справи: 19152 — УСБУ в Одеській обл., сайт Меморіал Жертвы политического террора в СССР). Кладовище даного поселення розташовувалось на території між околицею сучасної свиноферми та вулицею Степовою.

Неподалік села знаходяться рештки німецького хутора Падурець (Пазурці).

В середині 1930-х років до села Новоподільське приєднано було хутір Денинисівка — сучасна вулиця Денисівська.

Що стосується колективізації, то дізнаємося з документу „Справка № 380368 ИНФО ОГПУ о противодействии кулачества коллективизации на Украине. По материалам на 20 января 1930 г.“ (Совершенно Секретно»: Лубянка Сталину о положении в стране (1922—1934 гг), т.8, ч.1, 1930 г., архив ЦА ФСБ Ф. 2. Оп. 8. Д. 677. Л. 124—135 Москва, 2008 Стр. 679—687) про наступне: «В хут. Пьяно-Горка группа кулаков ведет подрывную работу против организации коллектива. Кулаки открыто выступают с такими заявлениями: „Пусть не принуждают вас коллективизироваться … Это дело добровольное, а, между тем, вас втягивают в колхозы под нажимом“.»

Проте згідно даних статті Володимира Таліщака «Сюди, люди добрі, біжіть, бо вже приїхали грабувати» справа виглядала зовсім по-іншому.

У Березівському районі тодішньої Одеської округи уже станом на березень 1929 року було усуспільнено 62,7 % господарств. Ще у 1928 році в районі на базі радгоспу ім. Т.Шевченка була створена перша в країні МТС, у складі якої було сотні тракторів. Проте подальша суцільна колективізація, що розпочалася наприкінці 1929 року, наштовхнулася на опір місцевих селян, особливо заможних мешканців хуторів.

На початку 1930 року почалося створення артілі ім. М.Горького із центром на хуторі П'яногірка, до якої змушували вступати і мешканців Денисівки та 2-ї Новосілки. Одночасно, частину земель Новосілки владою було передано згадуваній МТС ім. Т.Шевченка. Усе це викликало обурення мешканців хуторів. І у січні 1930 р. ДПУ зафіксувала як прояви «куркульської агітації» розмови селян П'яногірки про примусовий вступ до колгоспу.

На початку березня до артілі змусили вступити частину мешканців Новоселівки та Денисівки. Проте вже «за кілька днів», вочевидь, після появи відомої статті Й.Сталіна, вони вийшли із неї, забравши «самоправно», як відзначається в обвинувачувальному висновку, своє майно та коней. Виступаючи на зборах артілі, денисівчанин Митрофан Денисенко переконував присутніх, що колгоспи — це новітня панщина. А забирати своє майно селянам довелося фактично з боєм. 18 березня 1930 року денисівчани, до яких приєднались і мешканці Новосілки, влаштували своєрідну демонстрацію протесту під Карнагорівською сільрадою, протестуючи проти насильницької колективізації та відібрання земель для МТС.

Тридцятидворічний Дмитро Кирилович Денисенко, який, обіймаючи посаду уповноваженого сільради по хутору, стояв на чолі громади, відіграв значну роль в подальшій організації спротиву владі. Слідчі ДПУ у своєму обвинувачувальному висновку підкреслили, що уповноважений, замість того, щоб сприяти сільраді при виконанні її представниками різних завдань у Денисівці — щоразу, замість запрошення понятих, скликав усе село для вчинення спротиву".

Через кілька днів селяни влаштували справжню блокаду МТС, два дні не даючи можливості тракторам вийти на поле, яке було відібране у селян Новосілки

Протягом наступних місяців мешканці Новосілки та Денисівки чинили спротив намаганням влади відібрати майно розкуркулених односельців чи арештувати активних учасників протестів. При появі на хуторі міліціонерів чи представників влади новосільчани відразу збирались, озброюючись чим попало — лопатами, сапами, дрючками — і проганяли непроханих гостей. Зокрема, неодноразово із хутора доводилось втікати міліціонеру Ільчуку, якого посилали чи відбирати худобу, чи описувати майно засуджених селян.

За активний спротив колективізації хуторів Денисівка і Новосілки 2 (нині село Новоселівка) активних учасників протесту було заарештовано.

Слідство тривало менше місяця і вже 7 листопада 1930 року, до чергової річниці так званої Жовтневої революції слідчими ДПУ був підготовлений обвинувачувальний висновок у справі 19 мешканців (10 чоловіків та 9 жінок) хуторів Денисівка та Новоселівка 2-га, обвинувачених в організації та участі в масовому спротиві владі. Жоден із звинувачених своєї вини не визнав. Проте 27 грудня 1930 року Судовою трійкою при колегії ДПУ УСРР трьох новоселівців: Миколу Ведмєдєва, Андрія Піженка та Павла П'ясецького було засуджено до розстрілу. Дмитра Денисенка засудили до 10-річного ув'язнення в концтаборах. Інші були засуджені від 3 до 8 років концтаборів або до заслання на Північ.

Виступ денисівських і новоселівських селян надовго запам'ятався чекістам. «В період колективізації в с. Новоселівка спалахнуло куркульське повстання під керівництвом Піженко. Повстання було подавлено і ліквідовано», — відзначали вони у 1950 році у таємному паспорті-характеристиці області. У роки хрущовської «відлиги» прокуратура відмовлялася реабілітувати учасників виступу. Усі засуджені у цій справі були реабілітовані аж 16 грудня 1989 року.

Під час Німецько-радянської війни було окуповане німецькими військами. Пізніше село знаходилося під керівництвом румунської адміністрації. Звільнене 1 квітня 1944 14Гв ККК. У селі поховані залишки двох офіцерів Червоної армії, що загинули в 1941 році. Приблизно відомо, що вони були молодшими лейтенантами, а один з них — Степан Міщук, прізвище встановлено зі слів очевидців.

Відповідно розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 19.05.2016 року № 298/А-2016 «Про перейменування об'єктів топономіки у населених пунктах Одеської області» та відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулицю Леніна перейменовано на вулицю Шевченка, а вулицю Радянської армії перейменовано на вулицю Весняна.