Назва населеного пункту, очевидно, походить від мандрівних артистів — скоморохів, які проживали на цій території ще в часи Галицько- Волинського князівства.

За переказами, у давнину існувало одне село Скоморохи. У ХІІІ ст. його зруйнували татари, забравши в ясир більшість жителів. Невелика частина людей із тих, кому пощастило врятуватися, збудували собі оселі на новому місці, на протилежному березі р. Нараївки. Новоутворене поселення згадка про яке відноситься до 1375 р., стало зватися Новими Скоморохами. Решта уцілілих жителів знищеного села, які не хотіли покидати насидженого місця, заснували поселення під назвою Старі Скоморохи.

У давньоруську добу населений пункт, очевидно, перебував у власності земських бояр. Навіть після колонізації Галичини поляками нащадки боярських родів ще декілька століть зберігали за собою давній домен. У 1454 р. як дідичі Нових Скоморохів згадуються Данко, Федір та Яцко Дробишовичі, а в 1459 р. — «два Іваськи, брати стриєчні зі Скоморох». Пізніше село переходить до рук польських землевласників.

Не обминули новоскоморохівців татарські навали і в кінці ХVІ- на початку ХVІІ ст. Як розповідають місцеві старожили, на Великдень, коли люди святили паску, ординці напали на село, частину жителів забрали у полон, а частину вирізали. Ще й сьогодні вуличка, що веде від церкви до річки називається Кровавою, бо в той страшний день нею спливала людська кров.

У XVIII — першій половині ХХ ст. найбільшою земельною та майновою посільністю в Нових Скоморохах володів Антоній Барнаба Яблоновський (зг. в 1774 р.), Томаш Малєцкий (зг. в 1832 р.), Каєтан Малєцкий (зг. в 1890 р.), Єлена Кшечунович із Суходольських (зг. в 1899 р.), Корнель Кшечунович (зг. в 1899 р.), графиня Гелена Мицельська (зг. в 1909—1922 рр.). Останніми дідичами були Валеріян Кшечуновіч (зг. в 1921—1931 рр.) та його дочка Ізабелла (зг. в 1931 р.), які проживали у Яричів поблизу Львова.

У 1756 р. громада побудувала в селі дерев´яну церкву святого Михаїла. 24 жовтня 1864 р. намісництво дало дозвіл на заснування при ній парохіальної школи. У 80-х рр. ХІХ ст. школу було перетворену в етатову (тобто державну) з українською мовою викладання. В лютому 1892 р. у селі почала діяти читальня «Просвіти» — одна з перших у повіті. При ній відкрилася українська крамниця. У 30-х рр. ХХ ст. активним просвітянським діячем був Стефан Юзефович.

У роки українсько-польської війни в районі Нових Скоморохів точилися запеклі баталії. Особливо запам´ятався місцевим жителям бій 22 червня 1919 р., коли частина 2-ї бригади 1-го корпусу УГА захопили укріплені польські позиції. Під час бойових дій було повністю зруйновано сільську церкву. В роки війни загинуло 47 місцевих жителів. Вже в мирний період (1920 р.) новоскоморохівці спорудили невеличку каплицю, у котрій і відправлялися Богослужіння. В 1932 р. селяни розпочали будівництво нового храму, яке завершили в 1934 р.

На початку 20-х рр. польський уряд проводив у селі насильницьку конскрипцію (перепис населення з метою призову в армію). Новоскоморохівці — як українці, так і поляки — вчинили відкритий спротив діям органів влади.

У повоєнні роки школа в центрі села довгий час не діяла через відсутність приміщення, і діти навчалися вдома. Лише наприкінці 20-х рр. у Нових Скоморохах відкрили 1-класну утраквістичну школу із польською мовою викладання, яку в середині 30-х рр. реорганізували у 2- класну.

У 1920—1930-х рр. в Нових Скоморохах було 6 кооператив, у яких гуртувалися національно свідомі жителі села. Знала про це й польська поліція, тому карна експедиція 6-го полку уланів, що 15 жовтня 1930 р. проводила в селі пацифікацію, зробила обшук у приміщеннях кооперативів і пограбувала їх. Найбільше постраждала «Єдність». Та громада не скорилася. Невдовзі у Нових Скоморохах виникло ще декілька українських організацій: гурток товариства «Сільський господар» (1930), Союз українок (1936), сітка ОУН. Членами останньої були Володимир Блашків, Степан Бурко та ін.

3-го липня 1941 р. населений пункт окупували німецько-нацистські війська. Гітлерівці спалили 9 дворів і вивезли на примусові роботи в Німеччину 63 особи. Частини Радянської армії захопили село 25 липня 1944 р.

Політика нового уряду, яка мало чим відрізнялася від гітлерівської, викликала масове невдоволення людей. Для боротьби з радянським режимом у лісах створювалися загони УПА, ради яких поповнило понад 60 місцевих жителів: Андрій Багира («Грім»), Григорій Белей, Роман Вальків, Володимир Возняк («Крук»), Василь Возняк, Олексій Главацький («Вовк») та ін. Більше половини з них загинуло. Так, у 1946 р. емдебісти ліквідували криївку, у якій переховувалися 6 повстанців. Четверо з них: Михайло Василик, Дмитро Крупа, Петро Урицький та Семен Цурик — були вихідцями із Нових Скоморох.

У селі також загинули: окружний провідник СБ ОУН Богдан Бандура (псевдонім «Байда»; 1919 р. с. Пуків Рогатинського р-ну — 7.06.1946 р.) то чотовий «Чорнота» із сотні «Гайдамаки» (похований біля церкви).

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Більшівцівському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Бовшів, Нові Скоморохи і Старі Скоморохи.[2]

У повоєнні роки було створено Новоскоморохівську сільську раду. У 1950 р. земельні угіддя населеного пункту стали власністю колгоспу ім. Фрунзе. Центральна садиба цього господарства знаходилася у Старих Скоморохах.

8 квітня 1951 р. органи МДБ вчинили насилля над жителями села. Потерпіли 3 родини, які належали до релігійної організації Свідки Єгови, яких підняли серед ночі й відправили до пункту депортації, звідки товарняком повезли за межі України. Майно виселених передали місцевому колгоспу. Ще одним кроком для нового уряду для «зміцнення» радянської влади було закриття церкви й перетворення її у склад. Храм відновив свою діяльність лише в 1990 р.

На початку 60-х рр. населений пункт перейшов у підпорядкування новоствореної Староскоморохівської сільської ради. Лише в 1977 р. згідно з рішенням облвиконкому село знову стає самостійною адміністративно-територіальною одиницею.

У роки національного відродження новоскоморохівці віддали шану пам'яті своєму незаслужено забутому землякові — поету о. Дмитру Йосифовичу. У квітні 1993 р. делегація від сільської громади відвідала с. Хітар Львівської обл., де вклонилася праху свого відомого односельця. 2 травня того ж року в Нових Скоморохах відбулися урочистості на честь Д. Йосифовича.

У 1992 р. жителі Нових та Старих Скоморохів, заснували спілку селян-власників « Промінь». У Нових Скоморохах діяло також фермерське господарство «Хлібець». В даний час у селі функціонують загальноосвітня школа I—II ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, Народний дім та 3 крамниці.

Архітектурна: Церква св. Михаїла, у центрі села. Побудована в 1934 р. У 1990 р. відремонтована. Дерев'яна, оббита дошками. Хрещата у плані, з напівкруглою вівтарною та боковими частинами. Центральна нава покрита шатровим дахом, увінчаним великою банею і маківкою. Над притвором — двосхилий дах із заломом спереду.

Історичні: Пам'ятний знак на честь скасування панщини, при в'їзді в село з боку с. Нараївки. Встановлений у 2-й половині ХІХ ст. Являє собою чавунний однораменний латинський хрест на двоступінчастому постаменті з мармурової крихти.

Пам'ятник воїнам ІІ Світової війни, у центрі села. Являє собою скульптуру скорботної матері, встановлену на прямокутному подіумі. Висота пам'ятника — 4 метри. Справа від монумента знаходяться стели, на яких викарбувані 31 прізвище загиблих у роки війни новоскоморохівців.