Ніклаус Вірт

Ніклаус Вірт народився 15 лютого 1934 у Вінтертурі, в передмісті Цюриху, (Швейцарія). Батьки — Волтер і Хедвіга Вірт. Батько Ніклауса був шкільним учителем.

У дитинстві Ніклаус Вірт захоплювався авіамоделізмом і будівництвом ракет, захоплення електронікою і системами програмного керування почалося з розробки пристроїв дистанційного керування для моделей. У 1954 році поступив на факультет електроніки Швейцарського федерального технологічного інституту (ETH) у Цюриху, де за чотири роки отримав ступінь бакалавра з електротехніки. Продовжив навчання в Лавальському університеті (Квебек, Канада), у 1960 році отримав ступінь магістра. Потім був запрошений до університету Каліфорнії у Берклі (США), де в 1963 році, під керівництвом професора Хаскі, захистив дисертацію, темою якої стала мова програмування Ейлер (Euler) — розширення Алгола засобами мови Лісп.

Дисертація Вірта була помічена спільнотою розробників мов програмування, і в тому ж 1963 році він був запрошений до Комітету з стандартизації Алгол IFIP (Міжнародної федерації інформатики), який розробляв новий стандарт мови Алгол, що згодом став Алгол-68. Разом з Чарльзом Гоаром Вірт відстоював у комітеті лінію на розробку помірно модифікованої версії Алгол, вільної від недоліків первісної мови і доповненої мінімумом дійсно необхідних долучень. Вірт і Гоар представили комітету мову ALGOL W (W — від Wirth), що являв собою саме таку переробку Алгол, але підтримки не зустріли. По завершенні роботи комітету в 1968 році Вірт увійшов до числа тих, хто критикував Алгол-68, кажучи про його недостатню надійність та надзвичайну надмірність. Паралельно, з 1963 по 1967 роки Вірт працював асистентом в Стенфордському університеті, США. Разом з Джимом Уельсом розробив і реалізував мову PL/360, призначену для програмування на платформі IBM/360 — алголоподібну мову, в якій було введено ряд системно-залежних можливостей, пов'язаних з архітектурою IBM/360.

У 1967 році повернувся у званні доцента в університет Цюриху, в 1968 році отримав у ETH звання професора комп'ютерних наук. Протягом 31 року працював у ETH. Багато займався організаційною діяльністю, вдосконалюючи систему навчання свого університету.

У 1970 у створив мову програмування Паскаль. В 1970-х роках розробив, разом з Ч. Гоаром та Е. Дейкстрою технологію структурного програмування. У 1971 році вийшла стаття Вірта «Розробка програми методом покрокового уточнення» описала і обґрунтувала те, що стало згодом класичною методологію розробки програмного забезпечення «зверху вниз». Для перенесення Паскаль-системи на різні обчислювальні платформи в 1973 році з участю Вірта був розроблений прототип віртуальної машини, що виконує на будь-якій платформі проміжний «пі-код», в який передбачалося компілювати всі програми.

У 1975 році розробив мову Модула, в якому реалізував ідеї розробки модульних програм з добре визначеними міжмодульними інтерфейсами та інтерфейсами паралельного програмування. Крім того, в Модулі був змінений синтаксис мови — Вірт позбувся успадкованої ще від Алгол-60 необхідності застосовувати складові оператори в конструкціях розгалуження та циклах. Модула не була широко відома і мала всього одну експериментальну реалізацію, але її допрацьована версія — Модула-2, розробка якої почалася в 1977 і закінчилася в 1980 році, призначена для реалізації системного ПЗ розроблювальної в ETH системи Lilith — 16-розрядного персонального комп'ютера, стала відома і досить популярна, хоча і не перевершила за популярністю Паскаль, особливо його комерційні реалізації. Система Lilith обігнала тенденції комп'ютерної індустрії на кілька років, пізніше Вірт з жалем говорив, що, не реалізувавши потенціал цієї системи, швейцарська комп'ютерна індустрія втратила свій історичний шанс. Розвитком Модула-2 стала мова Модула-3, розроблена спільно фірмами DEC і Olivetti, у його створенні Вірт участі не брав.

У другій половині 1970-х Вірт брав участь у конкурсі міністерства оборони США на розробку нової мови для програмування вбудованих систем, в результаті якого була створена мова Ада. Повторилася історія з Алгол-68 — проект групи, в якій працювали Вірт і Гоар, не був схвалений комітетом з мови. У результаті конкурс виграв проект, заснований на Паскалі, але набагато більш складний і об'ємний.

З 1982 по 1984 та з 1988 по 1990 роки Вірт очолював факультет комп'ютерних наук ETH, а з 1990 року — Інститут комп'ютерних систем при ETH.

В 1988 році в співдружності з Юргом Гуткнехтом (Jurg Gutknecht) Вірт розробив мову програмування Оберон. Метою розробки було створення мови для реалізації системного ПЗ проектованої нової робочої станції. Основою для Оберона стала Модула-2, яку істотно спростили, але при цьому доповнили новими можливостями.

В 1992 році Вірт та Мессенбек випустили новину про нову мову програмування — Оберон-2, — мінімально розширеної версії Оберона. У цьому ж році була створена дочірня компанія ETH — Oberon microsystems, яка зайнялася розробкою систем Оберон. Вірт став одним з членів її ради директорів. У 1999 році ця компанія випустила наступну версію Оберона — Component Pascal, більш пристосовану для компонентного програмування. У 1996 році Вірт розробив ще одну оригінальну мову програмування — Lola, призначену для розробки настроюваних електронних схем.

1 квітня 1999 року Вірт виходить на пенсію, досягши граничного для державного службовця Швейцарії віку — 65 років (ETH — державний ВНЗ, його працівники є державними службовцями та їх робота підпорядковується відповідним законодавством).

Член національних академій: Swiss Academy of Engineering (Швейцарія), US Academy of Engineering (США), Berlin-Brandenburg Academy (Німеччина).

Академічна респектабельність Вірта довгий час заважала визнати той факт, що він є одним з перших справжніх гіків в історії інформаційних технологій. Широкого наголосу це набуло лише через десять років після його виходу на пенсію.[2]

Вірт є автором таких мов програмування, як «Ейлер», «Модула», «Модула-2», «Оберон». Працюючи у Швейцарському федеральному технічному інституті разом із своїми учнями і послідовниками удосконалював теорію мови програмування загального використання. Окрім цього, ним запропонована методика покрокової розробки програм — від глобального до локального, від загального до часткового, тобто занурення в алгоритм зверху донизу. Ця методика була визнана найсильнішою ідеологією програмування 70-х pp. ХХ ст.

Видані російською мовою:

• Систематичне програмування. Введення. М.: Мир, 1977;
• Паскаль. Керівництво для користувачів та опис мови. М.: Фінанси і статистика, 1982 (у співавторстві з К. Йенсен);
• Алгоритми + структури даних = програми. М.: Мир, 1985;
• Програмування на мові Модула-2. М.: Мир, 1987;
• Алгоритми та структури даних. М.: Мир, 1989. ISBN 5-03-001045-9 (версія книги на мові Модула-2)
• Алгоритми та структури даних. СПб.: Невський діалект. 2001.

• Personal home page