Обретіння

Першим прилітає жайворонок. В одній з народніх веснянок про нього дівчата співають:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:

Іще по горах сніженьки лежать,

Іще по долинах криженьки стоять!

А жайворонок ніби відповідає їм:

Ой, я тії сніженьки крильцями розжену,

Ой, я тії криженьки ніжками потовчу![3]

Селяни по жайворонках ворожать на врожай:

• якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» — буде врожай на збіжжя
• якщо ж жайворонки летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» — буде неврожай.

Одразу після повернення граки починають будувати гнізда, від чого здіймають великий галас і метушню на деревах. Звідси і народна загадка:

• «Дорога розлога, на дубі — ярмарок»[4] (Відповідь: граки на деревах)

Наступними прилітають з вирію дикі гуси. Коли діти побачать вперше на весні диких гусей, то підкидають угору солому і гукають: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров'ячко!» або: «Гуси, гуси, вам на гніздо, а нам на тепло!» Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку — «щоб курчата водились»[5].

«У нас, було, як летять дикі гуси з вирію, а діти побачать їх, то гукають: «Гуси, гуси, зав'яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому!»[6]

«На весні, як тільки на горбках сніг злізе, ми з братом, бувало, бігаємо за село на вигін та виглядаємо гусей, а як побачимо, то гукаємо: «Гуси, гуси, колесом — червоним поясом!» Це щоб вони почули нас і почали кружляти на одному місці»[7]

В цей час також повертаються дикі качки: крякви, чирки, крохалі та чубатий гоголь. Подібно до гусей, качки спочатку летять великими табунами високо над землею, що ще покрита снігом. Але, як тільки розтане сніг і ріки звільняться від льоду, качки летять низько над землею і сідають на ті місця, які їм сподобаються — звичайно на водоймища.

Коли вже льоду на ріках нема і дикі качки з вирію прилетіли, дівчата колись «замовляли» на тепло і на щастя, викликаючи з сухого очерету птаха-гоголя. Ось як розповідає про це добродійка Марія Г-ко8):

— Цього я вже сама не робила, а мої мама, було, розказують, що як вони дівували, то оце йдуть ранком з коромислом по воду, стануть над річкою і замовляють... Як гоголь випливе з осоки чи з очерету, то це добре: весілля буде або літо весело пройде, а як не випливе гоголь, то це — казали — доля забарилася». — А як же вони замовляли? — Та як ? . .. оце стануть і говорять: виплинь, гоголю, винеси літо, щастя ... Я вже все позабувала, як там вони говорили»[8]

Замовляння птаха-гоголя відоме також в етнографічній літературі[9]:

Ой, виплинь, виплинь, гоголю,

Винеси літо з собою,

Винеси літо, літечко,

Зеленее житечко,

Хрещатенький барвіночок,

Запашний весильочок!