Обрізання
Обрі́зання (лат. circumcisio) — хірургічна операція усування (видалення) у хлопчиків і чоловіків крайньої плоті з різними цілями:
- демографічними (регулювання народжуваності);
- соціальними (ініціація, запобігання сексуальних практик, що вважаються хибними);
- медичними (усунення анатомічного недоліку, профілактика захворювань);
- релігійними (регулювання народжуваності);
| Обрізання (Циркумцізіо) | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| МКХ-10: | 0VBT | |||
| МКХ-9: | V50.2 | |||
| MeSH: | D002944 | |||
У чоловіків практикують обрізання крайньої плоті наприклад, при фімозі. Приблизно 7-10% чоловіків хвороба зачіпає в легкому або середньому ступені, ще стільки ж хворіють у важчій формі.
Історія
Обрізання здавна практикувалося у багатьох народів. Обрізання як ініціація хлопчиків-підлітків практикувалося в релігії аборигенів Австралії та в деяких племен Африки. Так Геродот в Історії пише:
Тільки три народи на землі споконвіку піддають себе обрізання: колхи, єгиптяни і ефіопи. Фінікіяни ж і сирійці, що в Палестині, самі визнають, що запозичили цей звичай у єгиптян. А сирійці, які живуть на річках Фермодонт і Парфении, і їх сусіди-макрони кажуть, що лише недавно перейняли обрізання у єгиптян. Адже це єдині народи, роблять обрізання, і всі вони, очевидно, наслідують цього звичаю єгиптян. Що до самих єгиптян і ефіопів, то я не можу сказати, хто з них і у кого запозичив цей звичай. Адже він, очевидно, дуже древній.
Також обрізання існувало у фінікійців, у народів Ханаана: аммонитян, едомітян і моавитян. Існування його у вавілонян і ассирійців не доведене; у філістимлян обрізання не було. Практика обрізання крайньої плоті у близькосхідних народів засвідчена з III тис. До н. е. На малюнку, що представляє сцену цього обряду у древніх єгиптян, зображення ножа нагадує собою форму ножів кам'яного періоду. Це почасти свідчить, що початок цього звичаю губиться в далекій давнині. Спочатку цей обряд був пов'язаний з ритуалом ініціації, переходу до дорослого життя, який давав серед іншого право одружуватися.
У більшості народів обрізання відбувається над хлопчиками та юнаками 10-17 років (в Стародавньому Єгипті - на 14-му році) і складає як би присвяту в чоловіки, офіційне визнання статевої зрілості.
Практика
В практиці вітчизняної урології найчастіше використовують часткове обрізання крайньої плоті, коли залишається покритою 2/3 поверхні голівки, вуздечка крайньої плоті (яка має багато кровоносних судин та нервових закінчень) при цьому максимально щадять і здебільшого зберігають повністю (залишається частина крайньої плоті на нижній поверхні статевого члена). Розшаровані листки крайньої плоті обов'язково прошивають декількома вузловими швами (особливо область вуздечки і дорсальної вени статевого члена) або коагулюють. Залишати розшарованими листки (подібно до того, як це виконується в ритуальних обрізаннях) украй неправильно оскільки між ними може накопичуватися кров з подальшим нагноєнням і некрозом.
Крім того застосовують також традиційний круговий розтин крайньої плоті (особливо при гіпертрофічному фімозі, парафімозі та при ускладненнях венеричних захворювань — шанкрі, баланопоститі ( див.Баланіт) тощо).
Наслідки
Післяопераційний госпітальний період після обрізання звичайно не більше 1 доби.
Міжнародна організація охорони здоров'я рекомендує обрізання у чоловіків як складову профілактики ВІЛ-інфекцій. Вилучення крайньої плоті приводить до того, що слизова оболонка, яка покриває голівку статевого члена, товстішає, і це робить її менш проникною для вірусів. Дослідження, проведені у 2005 році, показали, що передача ВІЛ від жінок до чоловіків під час сексу скорочується на 60%, якщо чоловіки обрізані (можливо, і за рахунок зменшення площі слизової, через яку може проникнути вірус).[1]
Дивитись також
Посилання
- Обрізання // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1171. — 1000 екз.