Об'єднаний корпус швидкого реагування

ARRC був створений 2 жовтня 1992 року в Білефельді на основі колишнього британського I корпусу[1]. Спочатку він був створений як сухопутні сили швидкого реагування (у розмірі корпусу) в рамках концепції сил реагування, створеної після закінчення Холодної війни з метою передислокувати і посилити Об'єднане командування у Європі (ACE) і проводити Петерсберзькі місії поза територією НАТО. Першим командувачем, призначеним в 1992 році, став генерал сер Джеремі Маккензі[2].

З 1994 року сили ARRC перебували на території військового комплексу Райндален (Німеччина). Об'єднаний корпус командував першим в історії НАТО розгортанням сухопутних військ в рамках операції ІФОР в Боснії в 1995–1996 роках і знову був розгорнений як штаб-квартира командувача сухопутних військ під час війни в Косово в 1999 році[3].

З 2002 року штаб-квартира (з штаб-квартирами п'яти інших корпусів інших країн НАТО) була визначена як штаб-квартира (сухопутних) сил підвищеної готовності з більш широкою місією. Штаб-квартира корпусу перебуває під оперативним командуванням Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (SACEUR). При отриманні наказу від SACEUR сили з країн-учасниць переходять під його оперативне командування на час оперативного розгортання.

Хоча корпусом командує генерал-лейтенант британської армії, сам корпус вже не є чисто британським формуванням. Велика Британія забезпечує близько 80% фінансування і 60% персоналу для штаб-квартири. Решту надають інші 16 країн-партнерів.

4 травня 2006 року ARRC прийняв командування Міжнародними силами сприяння безпеці в Афганістані. У 2010 році штаб-квартира корпусу переїхала з Райндалену до Глостеру (Англія)[4], а у 2011 році була розгорнена в Афганістані для підтримки Об'єднаного командування МССБ[5].

Станом на 2012 рік, структура штаб-квартири ARRC виглядала таким чином[6]:

• Командувач (Велика Британія);
• Заступник командувача (Італія);
• Начальник штабу (Велика Британія);

• Координаційний осередок повітряно-сухопутних операцій (Німеччина);
• Центральні штаби (Данія);
• Інженерна та невійськова підтримка (Велика Британія);
• Допомога у тренуванні та забезпеченні безпеки військ (Велика Британія);
• Спільні підрозділи зі стрільби та впливу (Велика Британія);
• Операції (США);
• Персонал і логістика (Велика Британія);
• Командувальні інформаційні системи (Велика Британія);

• Розвідка і безпека ARRC (Велика Британія);

• Повноважне командування ARRC (Німеччина).

Інфраструктура та комунікації для розгортання штаб-квартири ARRC забезпечується 22-ю бригадою зв'язку відповідно до концепції Army 2020[7].

Командувачами корпусу були[8]:

• 1992–1994: генерал-лейтенант Джеремі Маккензі
• 1994–1997: генерал-лейтенант Майкл Вокер
• 1997–2000: генерал-лейтенант Майк Джексон
• 2000–2002: генерал-лейтенант Крістофер Друрі
• 2002–2005: генерал-лейтенант Річард Даннатт
• 2005–2007: генерал-лейтенант Девід Річардс
• 2007–2011: генерал-лейтенант Річард Ширрефф
• 2011–2013: генерал-лейтенант Джеймс Бакнелл
• з 2013: генерал-лейтенант Тімоті Еванс

• Сайт Об'єднаного корпусу швидкого реагування (англ.)