Річард Даннатт

Даннатт, син Ентоні і Мері (уродженої Чілверс)[2], народився у Брумфілді — нині передмістя Челмсфорда — у графстві Ессекс. Його батько і дід були архітекторами та мали практику в Челмсфорді, а мати була викладачем на неповну ставку у Лондонському біблійному коледжі. У Даннатта була старша сестра, яка померла від раку молочної залози у 1988 році. Даннатт перебував під сильним впливом прадіда за батьком — фермера і побожного християнина з вікторіанської епохи, який розробив прототип дренажної системи[3].

Даннатт і його сестра були відправлені у різні школи-інтернати. Він навчався у молодшій школі Фелстед та під час навчання там вирішив стати професійним гравцем у крикет. Для отримання середньої освіти його відправили у коледж святого Лаврентія у Рамсгейті (графство Кент), де він вступив у Об'єднаний кадетський корпус (CCF) і поступово виріс до старшого унтер-офіцера. У школі в нього виникла нелюбов до свого першого імені (Френсіс) після того, як воно було прийнято за дівоче і він був запрошений на день народження, де виявився єдиним хлопчиком. З п'ятнадцяти років він почав використовувати своє друге ім'я (Річард). На той час Даннатт прагнув стати адвокатом та поступити на право у коледж Еммануел в Кембриджі, але не пройшов співбесіду та вирішив стати військовим[3].

Спочатку Даннатт хотів служити у танковому полку, але під час співбесіди офіцер з полку Green Howards переконав його на користь піхоти і організував для нього відвідування казарми біля Колчестера. Там він познайомився з майором Пітером Індже (майбутнім начальником Генерального штабу) та остаточно вирішив служити у Green Howards[4]. Він вступив до Королівської військової академії в Сандгерсті у вересні 1969 року[4], а 30 липня 1971 року почав службу в Green Howards молодшим лейтенантом[5]. Після короткої відпустки його відправили у Белфаст (Північна Ірландія) командиром взводу[6]. Повернувшись, Даннатт пройшов курс для командирів взводу, після чого відправився у Західну Німеччину, де перебував полк Green Howards. Наприкінці 1972 року він повернувся у Белфаст разом зі своїм взводом[7]. За проявлену хоробрість під час операції у Східному Белфасті, коли взвод Даннатта був обстріляний, його нагородили Воєнним хрестом[8]. 30 січня 1973 року він отримав перше підвищення — звання лейтенанта[9]. Після завершення служби в Північній Ірландії Даннатт подав заявку на отримання ступіню у цивільному університеті за кошт армії — в Хетфілд-коледжі Даремського університету. Він був прийнятий і у тому ж 1973 році почав вивчення економічної історії. На першому курсі Даннатт відвідав дебати в Триніті-коледжі в Дубліні — рідкісна можливість для британського офіцера на службі в розпал конфлікту в Північній Ірландії[10].

За умовами навчальної програми Даннатт мав повертатися до свого полку під час літніх канікул[10]. Обидва літа полк служив у Північній Ірландії — в Армі у 1974 році та у Південній Армі у 1975 році. Саме у 1975 році Даннатт брав участь в операції зі знищення саморобного вибухового пристрою. Пристрій виявився міною-пасткою і спроба знищити його призвела до вибуху. Даннатт не постраждав, але четверо солдатів, у тому числі його командир роти майор Пітер Вілліс, були вбиті. Незабаром після цього Даннатт заарештував людину в зв'язку з інцидентом, а пізніше дав свідчення проти неї у суді[11]. 1976 року Даннатт закінчив університет та повернувся до свого полку, який вже перебував у Берліні[12]. У липні 1977 року він був призначений ад'ютантом батальйону[13] і підвищений до капітана[14]. 11 листопада 1977-го Даннатт у віці 26 років переніс обширний інсульт і провів більшу частину наступних двох років у реабілітації, але отримав дозвіл повернутися в стрій вже у 1978 році. У супроводі дружини він відправився у відрядження до Північної Ірландії, де у них через два тижні народився їх перший син[15].

Даннатт передчасно повернувся з Північної Ірландії і був відправлений у Королівську військову академію Сандгерст у Сурреї, після чого потрапив під командування майора Руперта Сміта, очікуючи, що через інсульт це буде його останнє призначення. Він відправляв резюме на різні посади поза армією, але після заохочення з боку Сміта здав вступні іспити у Штабний коледж Кемберлі, також у графстві Суррей. Перед вступом до Кемберлі наприкінці 1980 року Даннатт був відправлений у гарнізон Каттерік у Північному Йоркширі командиром роти[16]. На початку 1981 року його рота прийняла на себе управління тюрмою Франкленд під час місячного страйку тюремних наглядачів[17]. Незабаром після закінчення страйку Даннатт відправився на Кіпр разом з миротворчими силами Організації Об'єднаних Націй, після чого повернувся у Суррей для проходження річного курсу для вищого командування у Кемберлі[18]. Пройшовши курс, 30 вересня 1982 року він отримав підвищення до майора[19] і призначений начальником штабу 20-ї бронетанкової бригади, що базувалася у Західній Німеччині[20].

Після двох років на посаді начальника штабу Даннатт повернувся в полк Green Howards, який тоді теж базувався у Західній Німеччині, та вдруге очолив роту. У 1985 році він був на шість місяців відправлений у Північну Ірландію, що стало його п'ятим відрядженням туди. 1986 року Даннатта призначили військовим помічником державного міністра збройних сил — його перша посада у міністерстві оборони в Лондоні[21]. Підвищений до звання підполковника 30 червня 1987 року[22], Даннатт провів три роки у міністерстві. Він описував свою роль як «подолання розриву» між військовими і політиками, більшість з яких не мають безпосереднього досвіду в збройних силах. Наприкінці свого перебування на посаді він був долучений до заключної стадії розробки британської військової доктрини фельдмаршала сера Найджела Багнолла, коли вона була представлена на затвердження міністерства[23]. 1988 року полк Green Howards відзначив 300-річний ювілей, а наступного року Даннатт прийняв командування полком. Він відповідав за його перехід до аеромобільної ролі як частини 24-ї аеромобільної бригади. У 1991 році Даннатт відслужив шосте і останнє відрядження до Північної Ірландії, коли полк Green Howards протягом місяця був розгорнений у Південній Армі[24].

Повернувшись до Штабного коледжу у Кемберлі, Даннатт почав викладати курс для вищого командування та штабу[25], після чого 31 грудня 1991 року його підвищили до полковника (заднім числом від 30 червня 1991-го)[26]. Перед ним була поставлена задача вести курс у Кемберлі та оновити британську військову доктрину в світлі закінчення Холодної війни[25]. Він також спроектував план кампанії для командування сил UNPROFOR на Балканах[27]. 31 грудня 1993 року Даннатт був підвищений до бригадира (заднім числом від 30 червня 1993-го)[28] і прийняв командування 4-ю бронетанковою бригадою, що базувалася в Німеччині[29]. 1995 року разом зі штаб-квартирою його відправили до Боснії (решта бригади залишилась у Німеччині), де він взяв під командування окремі підрозділи, що вже були там розгорнені[30]. Даннатт командував сектором Південь сил UNPROFOR, що складався з військ кількох країн, і також командував британськими військами (COMBRITFOR), несучи відповідальність за нагляд над діяльністю усіх британських військ у Боснії[31]. Після підписання Дейтонських угод у листопаді 1995 року UNPROFOR був переформований на Сили втілення під керівництвом НАТО, а бригада Даннатта включена в багатонаціональну дивізію під командуванням Майка Джексона[32]. За службу на Балканах Даннатт отримав ступінь командора ордена Британської імперії[33]. Передавши 4-ту бронетанкову бригаду Девіду Річардсу, Даннатт у 1996 році вступив на посаду директора Штабу програми оборони у Міністерстві оборони, де відповідав за частину реалізації Огляду стратегічної оборони[34].

Після трьох років у міністерстві оборони Даннатт у січні 1999 року отримав чин генерал-майора і прийняв командування 3-ю механізованою дивізією[35]. У тому ж році стала можливою перспектива втручання НАТО у війну в Косово і Даннатт зі своїми співробітниками почав планувати потенційне наземне вторгнення на територію. У такому випадку Слободан Милошевич погоджувався вивести сербсько-югославські сили з Косова, деталі чого були домовлені Майком Джексоном. Ураховуючи велику частку британських військ у багатонаціональних силах КФОР, було вирішено, що буде розгорнена штаб-квартира 3-ї дивізії, а Даннатт буде командувачем британськими військами (COMBRITFOR)[36]. Незабаром після прибуття Даннатта російська бронеколона рушила в Косово і взяла під свій контроль аеропорт Приштини. Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Веслі Кларк наказав командиру КФОР Джексону заблокувати злітно-посадочну смугу аеропорту для перешкоджання російським літакам вилітати на підкріплення. Джексон відмовився виконувати наказ, а Даннатту, як COMBRITFOR, було наказано накласти вето на використання британських військ (що відомо в НАТО як «червона картка», право на яку надається командиру кожного національного контингенту)[37]. За службу в Косово Даннатт отримав подяку королеви[38].

Даннатт (крайній праворуч) з Джеймсом Дагдейлом, 2-м бароном Краторном, лорд-лейтенантом Північного Йоркшира; генерал-майором Ніком Хоутоном; і принцом Ендрю, герцогом Йоркським (ліворуч).

Повернувшись у 3-тю дивізію, Даннатт працював над плануванням двох навчань у тренувальному центрі британської армії Саффілд у Канаді. Перші з них були на той час найбільшими навчаннями британської армії з кінця Холодної війни; другі відбулися вже після того, як Даннатт пішов з посади командира[39]. Даннатт давав свідчення як свідок-експерт у суді над Радиславом Крстічем щодо бійні у Сребрениці, незабаром після чого був відправлений до Боснії, де служив заступником командира Сил стабілізації НАТО у 2000 році[40]. Це відрядження мало тривати цілий рік, але було перервано, коли сер Майкл Вілкокс взяв достроковий вихід на пенсію. У результаті кадрових перестановок Даннатта у квітні 2001 року призначили помічником начальника Генерального штабу (ACGS)[41][42]. У вересні 2001-го, коли сталися теракти 11 вересня, він відвідував британські війська на Кіпрі[43]. Як ACGS він опосередковано брав участь у плануванні подальших операцій армії в Афганістані і пізніше в Іраку, а також виконував обов'язки начальника Генерального штабу (яким тоді був Майкл Вокер), коли Вокер був недоступний. Даннатт передав посаду ACGS Девіду Річардсу, якому він передавав командування 4-ю бронетанковою бригадою в 1996 році і якому ж згодом передав посаду начальника Генерального штабу[44].

16 січня 2003 року Даннатта призначили командиром Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC) і в той же день отримав чин генерал-лейтенанта[45]. Під час свого перебування на посаді він здебільшого займався плануванням можливого розгортання сил ARRC в Іраку і Афганістані. Зрештою ARRC був розгорнений в Афганістані, але вже після того, як Даннатт передав командування Девіду Річардсу[46]. У червні 2004 року Даннатт став кавалером ордена Лазні та був посвячений у лицарі[47]. 7 березня 2005 року він змінив сера Тімоті Гранвілла-Чапмена на посаді головнокомандувача сухопутними силами (CINCLAND) та отримав підвищення до генерала[48]. Головним питанням під час його перебування на посту головнокомандувача була реорганізація піхоти, яка викликала багато суперечок, оскільки призвела до втрати багатьох історичних полкових назв, у тому числі полку Даннатта Green Howards, який став 2-м батальйоном полку Yorkshire Regiment[49].

Начальник Генерального штабу

Даннатт (в уніформі цегляного кольору) на параді на честь Дня збройних сил у Саутенді (графство Ессекс)

Після виходу на пенсію сера Майка Джексона Даннатт 29 серпня 2006 року був призначений начальником Генерального штабу (CGS) — професійним керівником британської армії[50]. Стурбований тим, що формування Федерації британських збройних сил означатиме втрату довіри серед солдат до генералів у питанні лобіювання їх інтересів, Джексон першою справою написав довгий лист держсекретарю оборони Десу Брауну. У листі він виклав думку, що армія була перевантажена операціями в Іраку і Афганістані, і що необхідна техніка, зокрема вертольоти, була або відсутня, або застаріла. Він також висловив заклопотаність заробітною платою та іншими умовами військовослужбовців. У наступні вихідні він відправився в Афганістан з першим офіційним візитом як CGS[51].

Пізніше, перебуваючи на посаді CGS, Даннатт висловлював занепокоєння своїм недостатньо високим авторитетом для того, щоб бути почутим поза армією, особливо враховуючи тривавшу суперечку навколо судових процесів над солдатами, звинуваченими у смерті іракця Баха Муси. Зважаючи на це, у вересні 2006 року він прийняв запрошення на неформальну зустріч офіцерів і журналістів у Клубі кавалерії і гвардії. У ході зборів клубу він підняв питання про витрати на оборону в цілому і заробітну плату солдат зокрема. У результаті тиску ЗМІ і внутрішнього лобіювання через місяць було оголошено про виплату премій солдатам, які відслужили шестимісячні відрядження в Іраку і Афганістані[52]. У жовтні 2006 року Даннатт з'явився в газетних заголовках після інтерв'ю з Сарі Сендс у Daily Mail, в якому він висловив думку про необхідність скорочення військ в Іраку для того, щоб дозволити армії зосередитися на Афганістані. Він також заявив, що поранені солдати повинні проходити реабілітацію у військовому середовищі, а не у цивільних лікарнях. Декілька газет зобразили його коментарі як нападки на уряд і особисто на прем'єр-міністра Тоні Блера[53][54]. Заяви Даннатта були підтримані кількома журналістами і відставними офіцерами, інші ж вважали, що Даннатт вчинив некоректно і мав піти у відставку[55][56].

Для того, щоб показати, що армія розуміє питання, які торкаються солдат, Даннатт провів конференцію постачальників соціальних послуг військовослужбовцям та разом з сером Фредді Віггерсом організував серію невеликих конференцій по усій Великій Британії для обговорення питань соціального забезпечення з командирами[57]. У 2007 році Даннатт разом з дружиною Піппою відвідав реабілітаційний центр для поранених Хедлі-корт, командир якого розповів Даннаттам свою мрію про басейн, але визнав, що отримати на нього державне фінансування було мало шансів. Деякий час по тому Сара-Джейн Ширрефф (дружина сера Річарда Ширреффа) познайомила Даннаттів з Бріном і Еммою Перрі. Даннатти допомогли подружжю Перрі створити благодійну організацію Help for Heroes, конкретною метою якої було фінансування басейну в Хедлі-корт. Даннатт спочатку хвилювався, що сума 2 мільйони фунтів є недосяжною, але в кінцевому рахунку організація зібрала достатньо грошей, щоб побудувати і басейн, і тренажерний зал, які були відкриті в 2010 році[58]. Разом з Піппою він пізніше допомагав Help For Heroes і SSAFA Forces Help у зусиллях з будівництва будинків для розміщення сімей поранених військовослужбовців у Хедлі-корт та Королівському центрі оборонної медицини в Бірмінгемі[59].

Ще одним пріоритетом Даннатта була зміна сприйняття британських операцій в Іраку і Афганістані. Він був стурбований, що ЗМІ та британська громадськість не знали про мету та інтенсивність операцій. Невдоволений усе більш негативним висвітленням, він перервав відпочинок з родиною в Корнуоллі та вилетів до Афганістану, щоб змінити висвітлення через серію інтерв'ю. В ході візиту він встиг зустрітися зі своїм сином, Берті, який служив у країні в складі полку Grenadier Guards[60]. 2007 року Даннатт прийняв рішення не пускати принца Гарі на службу в Іраці. Тим не менш, після досягнення угоди з британською пресою Гарі отримав можливість пройти службу в Афганістані протягом трьох місяців наприкінці 2007 року і початку 2008 року, поки про це не повідомили ЗМІ і він отримав наказ повернутися додому[61]. У 2008 році Даннатт виступив зі зверненням до 4-ї спільної конференції з питань лесбійок, геїв, бісексуалів і транссексуалів, висловивши підтримку гомосексуалам, що служать в армії[62]. Його перебування на посту CGS закінчилося в серпні 2008 року[63]. Наприкінці 2008-го Даннатта підвищили до лицаря Великого хреста ордена Лазні[64].

Даннатт у повній парадній уніформі констебля Тауера (2010)

У лютому 2009 року було оголошено, що після виходу на пенсію Даннатт стане 159-м констеблем лондонського Тауера[65]. Термін попереднього констебля, генерала сера Роджера Уілера (також колишнього CGS), минув 31 липня і Даннатт став констеблем 1 серпня 2009 року[66]. Констебль був найбільш високопоставленим чиновником у лондонському Тауері з 11 століття. Сьогодні його роль багато в чому церемоніальна і покладається на фельдмаршалів або відставних генералів, зазвичай на 5-річний термін[65].

Залишивши посаду CGS, Даннатт фактично пішов з армії, але формально залишався кадровим офіцером до листопада 2009 року[67]. Незабаром після звільнення Даннатта лідер Консервативної партії Девід Камерон запропонував Даннатту стати радником з оборони тіньового кабінету[67]. Він був радником Камерона і його тіньового кабінету до парламентських виборів 2010 року, після яких заявив, що Камерон, як прем'єр-міністр, має покладатися на діючих начальників штабів[68]. Камерон, ще перебуваючи в опозиції, номінував Даннатта на довічне перство від Консервативної партії, але він вирішив бути незалежним пером і став бароном Даннаттом у листопаді 2010 року[69].

Даннатт написав автобіографію Leading from the Front, опубліковану видавництвом Bantam Press у 2010 році[2][70]. У книзі він піддав критиці уряд лейбористів, що керував Великою Британією з 1997 по 2010 рік, і зокрема Ґордона Брауна, звинувативши його в «згубній інтервенції» і відмові від фінансування оборонної політики Тоні Блера, коли Браун був канцлером скарбниці[71]. Даннатт також розкритикував Тоні Блера за те, що той дозволив Брауну взяти верх над ним, а головного маршала авіації сера Джока Стіррапа охарактеризував як «блискучому в тому, що він робив, однак такому, від якого не можна очікувати розуміння виду, звуків і запахів бою». Газета «Дейлі Телеграф» назвала книгу «пекучим обвинувальним висновком того, як нові лейбористи і деякою мірою верховне командування збройних сил не змогли належним чином керувати збройними силами, фінансувати і обладнати їх для війн в Іраку та Афганістані»[72][73].

Даннатт познайомився зі своєю дружиною Філіпою («Піппою»; уродженою Гурней) у 1973 році на першому курсі Даремського університетy. Пара одружилася в березні 1977 року[74]. У них народилося четверо дітей: три сини і дочка. Берті, їх старший син, у складі полку Grenadier Guards (полку батька Піппи) служив в Іраку і Афганістані, заробивши згадку в наказі і дослуживши до звання капітана, залишивши армію в 2008 році[75][76][77].

Загальні

Конкретні