Об'єкт 775

Розробка танка «Об'єкт 775» велася два роки — з 1962 по 1964, під керівництвом Павла Павловича Ісакова. Постановою Ради Міністрів СРСР від 30 березня 1963 року було розпочато роботи зі створення двох ракетних комплексів «Астра» і «Рубін», кращий з яких повинен був використовуватися в «Об'єкті 775». Рішенням секції НТС Державного комітету з оборонної техніки від 1 березня 1964 року з двох комплексів обрали «Рубін», а роботи по "Астрі" припинили. Таким чином, для «Об'єкту 775» використовувався саме «Рубін»

На відміну від інших ракетних танків («Об'єкт 287», ВТ-1), «Об'єкт 775» мав повноцінну башту з литої сталі, яка була оснащена 125 мм нарізною пусковою ракетною установкою, яка могла стріляти як керованими, так і некерованими ракетами.

Як керованих ракет використовувалися 9М15 «Тайфун» з кумулятивним зарядом, наведення яких на ціль здійснювалося за допомогою напівавтоматичного комплексу «Рубін» за інфрачервоним променем. Ракети «Тайфун» були здатні вражати броньовані цілі на дальності до 4000 м і пробивати 250 мм броні під кутом 60 градусів. Процеси заряджання за допомогою напівавтоматичного механізму, наведення на ціль, пострілу (пуску) і управління польотом ракети проводилися по командам з пульта командира—оператора.

Як некеровані ракети (активно—реактивні снаряди) використовувалися осколково—фугасні ракети «Бур». Максимальна дальність стрільби «Бурами» становила 9 км.

Боєкомплект «Об'єкту 775» перебував в носовій частині башти і становив 24 керовані ракети «Тайфун» і 48 некерованих реактивних снарядів «Бур». Снаряди подавалися в бойове відділення напівавтоматичним механізмом заряджання.

Пускова ракетна установка «Д—126» мала 32 нарізи на внутрішній частині ствола і була створена в ОКБ—9 спеціально для «Об'єкту 775». Вона мала напівавтоматичний механізм заряджання і дистанційно керувалася командиром-оператором. Д—126 була стабілізована у двох площинах стабілізатором 2Е16.

Екіпаж танка складався з двох осіб — механіка—водія і командира—оператора озброєння. Вони розміщувалися в башті танка в ізольованій кабіні з поліетилену. Місце механіка—водія було обладнано складною спеціальною системою, що дозволяла йому при обертанні вежі постійно дивитися вперед. Дана система являла собою обертову башточку, яка була поміщена всередину основний башти і коли танкова башта оберталася в одну сторону, то башточка механіка—водія оберталася в протилежну. У башточці, яка перебувала в правій частині башти і кріпилася на кульковій опорі, знаходилося сидіння механіка—водія, прилади огляду та керування. Таким чином, механік—водій і його оглядовий прилад постійно залишалися спрямованими вперед руху бази танка, уздовж поздовжньої осі корпусу, чим забезпечувалося безупинне спостереження за дорогою. Завдяки такому розміщенню екіпажу в танковій башті, а не в корпусі під баштою, загальну висоту танка вдалося знизити до 1740 мм.

На «Об'єкті 775» застосовувалася гідропневматична підвіска замість торсіонної. Вона мала дозувальний (ступеневий) пристрій, який дозволяв змінювати кліренс танка.

Дизельна силова установка і трансмісія «Об'єкту 775» були запозичені у танка Т-64 і зазнали невеликих змін. Також були запозичені ежекційна система охолодження, силова передача з двома семи-швидкісними коробками по бортах, опорні котки з внутрішньою амортизацією, напрямні колеса та гусениця з гумовометалічними шарнірами.

Танк «Об'єкт 775» мав малу загальну висоту, яка була досягнута специфічним розташуванням екіпажу, відсутності противідкатних пристроїв і компактному затвору. Мала висота в поєднанні з порівняно невеликими розмірами дозволили посилити бронезахист «Об'єкту 775» в порівнянні з гарматними танками тієї ж маси. Для послаблення впливу на екіпаж іонізуючого випромінювання в разі ядерного вибуху були застосовані пластмасові підкладки. Додатково, екіпаж мав комплект протиатомного і протипожежного захисту.