Овен-Стенлі (хребет)

Густі ліси на гірських відрогах хребта Овен-Стенлі

Хребет бере початок біля прибережної рівнини, стрімко підіймається до висоти 2750 м і потім тягнеться приблизно на 300 км. Ширина хребта варіюється від 40 до 115 км[2]. Найвища точка — гора Вікторія, висота якої становить 4038 м. Вона розташована в східній частині хребта Овена-Стенлі та вперше була підкорена сером Вільямом Мак-Грегором у 1889 році. Інша висока гора в складі хребта — Альберт-Едвард (3990 м).

Клімат в цьому регіоні вологий тропічний, що характерно для цієї частини Меланезії. З точки зору геології, хребет Овен-Стенлі складається переважно з метаморфічної та інтрузівної магматичної породи мезозойського пісковика, що піддався метаморфозу — грауваки, алевроліту та морського вулканічного матеріалу, поверх якого розташований міоценовий інтрузив, пліоценові відкладення, а також четвертинна лава та пірокластичні відкладення[3]. Гірська місцевість хребта є важкопрохідною, особливо її південно-західна частина, в якій є лише кілька гірських проходів. Найбільш відомим з них є стежка Кокода, що з'єднує міста Порт-Морсбі та Буна та використовувалася протягом понад 50 років як поштова дорога.

Місцева флора та фауна відрізняється великою різноманітністю, в тому числі зустрічається кілька ендемічних видів[3].

Хребет був відкритий 1849 року капітаном Овеном Стенлі під час дослідження ним південного узбережжя австралійської території Папуа. Згодом названий на його честь[2][4]. 1942 року японська армія спробувала захопити місто Порт-Морсбі, розпочавши наступ на місто з південно-східного краю Нової Гвінеї, проте, проходячи через хребет Овен-Стенлі по стежці Кокода, вона зіткнулася з австралійськими й американськими військовими, які завдали японській армії тяжку поразку[2].