Огюстен Кошен

Огюстен Кошен (фр. Augustin Cochin, 22 грудня 1876(18761222) — 8 липня 1916) — французький історик. Народився в Парижі 22 грудня 1876 року в родині політика правого спрямувння Дені Кошена. В 1902 році захистив дисертацію з історії Франції в сімнадцятому столітті. У 1903 році почав займатися сюжетами історії Французької революції. Загинув у битві на Соммі 8 липня 1916 року.

Кошен Огюстен
фр. Augustin Cochin
Огюстен Кошен у 1916 році
Народився 22 грудня 1876(18761222)
Париж  Франція
Помер 8 липня 1916
 Франція
·загинув в бою на Соммі
Громадянство  Франція
Національність француз
Діяльність історія
Відомий завдяки як історик, есеїст
Alma mater Національна школа хартій і Коледж Станіслава в Парижіd
Знання мов французька[1]
Учасник Перша світова війна
Членство Société d'histoire contemporained
Партія Французька дія
Конфесія католик
Батько Denys Cochind
Нагороди

Mort pour la France

Гран-прі Гобераd (1926)

Конкур женераль

Vitet Prized (1916)

Історичні праці

Основні його роботи були опубліковані після Першої світової війни в 1921 і 1924 роках в збірниках «Вільнодумні товариства і сучасна демократія. Етюди революційної історії» і «Революція і вільнодумство. Соціалізація думки, особистості і майна», перевиданих в 1979 році під назвами «Дух якобінства» і "Революція і вільнодумство. В 1925 році побачила світ двохтомна монографія про вибори в Бретані. Але того часу його праці залишилися непоміченими і тільки в кінці 1970-их були перевидані істориками-ревізіоністами, такими як Франсуа Фюре[2] побачивших в Кошені свого попередника.

Погляди

Французька революція була, за теорією Кошена, наслідком певних процесів, що відбувалися в суспільній свідомості. Про які-небудь економічні передумови революції Кошен не згадував. Лише раз він побіжно зауважив, що в революції були і «реальні причини», наприклад неправильний фіскальний режим, хоча тут же підкреслив, що подібні чинники могли грати роль лише в 1789 році, але ніяк не в 1792 або 1793 роках. На думку Кошена, революція була плодом діяльності «малого народу» — інтелектуальної еліти, «філософів», організованих в систему товариств (враховуючи масонські ложі), які, виникнувши в 1750-х роках, замкнулися у світі абстрактно-логічних побудов, відірвалися від органічного життя французького «великого народу», одначе при цьому зуміли нав'язати йому свої ідеї і «цінності».[3] Продовженням цієї системи була система революційних клубів, яка фактично і здійснювала владу в епоху революції від імені народу (сучасна наука згідна з останньою думкою). З цього Кошен робить висновок про демократію як про владу «малого народу» і про терор як про неминучий атрибут демократії. Через засадничу дихотомію в демократії між реальністю політичних відносин і фантасмагорією представництва у владі, котра підтримується продуманими компаніями спланованого формування громадської думки владною меншиною. Спочатку це робили через масонські ложі, а потім через партії. А збої у цій системі, для збереження влади владною меншиною, виправляють винятково вже крайнім засобом — терором. Про що свідчила, зокрема, і політична історія Франції ХІХ ст.[4].

Для аналізу процесу Великої Французької революції Кошен використав соціологічний метод детермінізму, тоді щойно започаткований Емілем Дюркгеймом

Вплив

Ідеї Кошена були згодом використані російським ученим і публіцистом академіком Ігорем Шафаревічем, котрий, застосувавши їх до історії Росії XX століття, багато в чому ототожнив «малий народ» з однією із течій жидівського націоналізму. Кошен передбачив новітню історіографію в критиці традиційних концепцій Французької революції. Проте його власна теорія, на думку критиків, не дає повного пояснення подій, мотивуючи це тим що Кошен «так і не зміг пояснити як і чому виникла система „філософських“ товариств („малий народ“), чому і яким конкретно чином вона зуміла нав'язати свою волю і уявлення „великому народові“».

Публікації праць

Див. також

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Франсуа Фюре (1927—1997). Французский историк
  3. Revue Catholica — Dossiers spéciaux. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 8 липня 2013.
  4. Monde et Vie, septembre 1966

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.