Одоєвський Олександр Іванович

Одо́євський Олекса́ндр Іва́нович (26 листопада 1802(18021126) — 15 серпня 1839) — князь, належав до старовинного роду удільних князів Чернігівських. Декабрист. Корнет лейб-гвардії Кінного полку. Поет.

Одоєвський Олександр Іванович
Народився 26 листопада (8 грудня) 1802
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер 15 (27) серпня 1839 (36 років)
Сочі
·малярія
Країна  Російська імперія
Діяльність поет, філософ, письменник, офіцер
Знання мов російська
Титул Князь
Батько Ivan Odoyevskyd
Мати Praskovya Odoyevskayad
Одоєвський Олександр Іванович. 1833 рік. Акварель Бестужева.

Біографія

Батько — генерал-майор князь Одоєвський Іван Сергійович (1769–1839), мати — Парасковія Олександрівна Одоєвська (двоюрідна сестра батька, померла 9 жовтня 1820 року). Отримав гарну домашню освіту. У 1821 році вступив на військову службу. Друг О. Бестужева та К. Ф. Рилєєва. Член Північного товариства з 1825 року, учасник повстання на Сенатській площі. Добровільно з'явився до петербурзького обер-поліцмейстера О. С. Шульгіна — 16 грудня 1825 року; 17 грудня ув'язнений у Петропавловську фортецю.

Засуджений за IV розряду і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до каторжних робіт на 12 років, термін скорочений до 8 років — 22 серпня 1826 року. Відправлений до Сибіру — 2 лютого 1827 року. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі. У 1833 році Одоєвський був переведений на поселення спочатку під Іркутськ, потім до Тобольської губернії. У 1837 був направлений на Кавказ солдатом в діючу армію. У Ставрополі відбулося його знайомство з М. Лермонтовим, яке незабаром перейшло в дружбу. Вони служили в одному полку. Лермонтов присвятив Одоєвському вірш «Пам'яті О. І. Одоєвського». У 1839 році в П'ятигорську познайомився з М. П. Огарьовим. У 1839 під час експедиції на Східний берег Чорного моря у фортеці Псезуапе (тепер с. Лазаревське поблизу Сочі) Одоєвський захворів малярією і помер. Могила не збереглася.

Творчість

Написав відповідь («Струн вещих пламенные звуки…») на віршоване послання О. С. Пушкіна до декабристів у Сибір.

Оригінальний текст (рос.)
"

Струн вещих пламенные звуки

До сердца нашего дошли,

К мечам рванулись наши руки,

И - лишь оковы обрели.


Но будь покоен, бард; цепями,

Своей судьбой гордимся мы,

И за затворами тюрьмы

В душе смеёмся над царями.


Наш скорбный труд не пропадёт,

Из искры возгорится пламя, -

И просвещенный наш народ

Сберётся под святое знамя.


Мечи скуём мы из цепей

И пламя вновь зажжём свободы:

Она нагрянет на царей,

И радостно вздохнут народы".

Перебуваючи у Петропавловській фортеці, пише «Великдень 1826 року у казематі»ru (1826), «Сон поета» (1828). У Сибіру став поетом декабристської каторги. У вірші «Тризна» він виправдовує справу декабристів; пише вірші, присвячені пам'яті Веневітінова, Грибоєдова. Є в його поезії і болісні роздуми про сенс і призначення боротьби декабристів, спроби оцінити цю боротьбу з позицій майбутнього («Елегія», 1829).

Джерела

Посилання
  1. Одоевский Александр Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.