Озаркевич Іван Іванович

Іван (Іоан) Іванович Озаркевич (нар. 5 грудня 1826, с. Глибоке, нині с. Глибока Богородчанський район — пом. 9 лютого 1903, Болехів[1]) — український греко-католицький священик, громадський та політичний діяч Галичини у ХІХ ст.

Іван Озаркевич
Іван Озаркевич
Народився 5 грудня 1826(1826-12-05)
с.Глибоке, нині с. Глибока Богородчанський район
Помер 9 лютого 1903(1903-02-09) (76 років)
Болехів
Країна  Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність поет, політик
Відомий завдяки громадський та політичний діяч
Членство Товариство імені Михайла Качковського
Посада посол до Галицького сейму і член Палати Цислейтаніїd
Конфесія Католицька церква
Діти Озаркевич Євген Іванович, Озаркевич Володимир Іванович і Кобринська Наталія Іванівна

Життєпис

Син Івана Григоровича Озаркевича, батько Євгена, Володимира, Логвина Озаркевичів та Наталії Кобринської. Небожами Івана Озаркевича були Теофіл[2] та Ярослав Окуневські. Шляхетського походження.

Здобув вищу духовну освіту (закінчив Львівську духовну семінарію, висвячений 1848 року, з 1848 року парох Белелуї[1]), володів декількома європейськими мовами, укомплектував чималу бібліотеку всебічного змісту: богословського, філософського, історичного, економічного, соціяльного, художнього. Брав участь у діяльності «Руської Бесіди», Галицько-Руської матиці, Народного Дому, «Общества ім. М.Качковського» тощо.

З 1861 року Снятинський декан УГКЦ, з 1884 року парох Болехова. Депутат Снятинської повітової ради (1868—1884 роки, був віце-маршалком Снятинського повіту), Болехівської повітової ради, шкільний інспектор.[1]

Як відомий громадський діяч став послом (депутатом) краєвого сойму (1867—1876 роки; обраний в 2-му скликанні від IV курії округу Снятин — Заболотів, обраний замість Василя Кузика, повноваження якого не підтвердив Сейм; склав мандат 15 травня 1875 року, замість нього був обраний о. Михайло Коржинський[3]), згодом — Віденського парламенту (1873—1891).

Неодноразово подавав інтерпеляції (запити) на захист і розширення громадських та національних прав русинів-українців у справі поліпшення шкільної освіти в Галичині; зокрема, після відмов:

  • у 1890 р. старости Підгайців надати зал для зустрічі з виборцями члену Крайової управи Дем'яну Савчаку
  • надати відпустку на передвиборчі зустрічі Юліяну Романчуку[4]
    1895 року очолив депутацію галицьких українців до цісаря зі скаргою на крайову адміністрацію у зв'язку з порушеннями законодавства під час виборчої кампанії до Галицького Сейму.

Творчість

Автор поезій, сценічних постановок.[1]

Примітки
  1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 164.
  2. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 165.
  3. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 105—108.
  4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 84.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.