Кобринська Наталія Іванівна

Наталія Іванівна Кобринська (з дому Озаркевич, 8 червня 1855, с. Белелуя, Снятинського повіту — 22 січня 1920, Болехів) — українська письменниця, організаторка жіночого руху в Україні.

Наталія Кобринська
Наталія Кобринська, 1880-ті
Ім'я при народженні Наталія Озаркевич
Народилася 8 червня 1855(1855-06-08)[1][2] або 8 червня 1851(1851-06-08)
с. Белелуя, Снятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Померла 22 січня 1920(1920-01-22)[1][2]
м. Болехів, УНР, окупована Польщею
·тиф
Країна  ЗУНР →
 УНР
 Австрійська імперія →
 Австро-Угорщина
Національність українка
Діяльність письменниця, феміністка, редакторка
Галузь письменник
Відома завдяки українська письменниця, організаторка жіночого руху
Рід Озаркевичі
Батько о. Іван Озаркевич
Мати Теофілія, донька Данила Окуневського
У шлюбі з о. Теофіль Кобринський (*1848—†1882)

Життєпис
Учасники з'їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.

Народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуя Снятинського повіту на Станіславщині (нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна, тоді Королівство Галичина та Лодомерія Австрійська імперія) у родині греко-католицького священника з поважними національно-культурними традиціями.

Дід Кобринської — Іван Озаркевич (1795–1854) — відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Степана Писаревського та ін. Батько письменниці о. Іван Озаркевич (1826–1903) був депутатом Галицького сейму та Австрійського парламенту (райхсрату), громадським діячем, писав вірші. Мати — Окуневська Теофілія Данилівна (представниця давнього українського роду Окуневські). Двоюрідною сестрою Наталі була лікарка, феміністка та громадська діячка Софія Окуневська, яка після смерті матері жила в родині Озаркевичів.

Вплив на Кобринську мав друг Івана Франка публіцист і літературознавець Остап Терлецький.

У травні 1886 року брала участь у вінчанні Михайла та Марії Грушевських у містечку Скала (нині смт. Скала-Подільська).[3]

Померла 22 січня 1920 року в Болехові від епідемічного висипного тифу[4].

  • Наталія Кобринська, 1900-ті
  • Конверт, присвячений 160-річчю Наталії Кобринської

Феміністична діяльність

Наталія Кобринська стояла біля витоків українського фемінізму.

У 1883 році з'явилось оповідання «Шумінська» (пізніша назва — «Дух часу»), а через рік — повість «Задля кусника хліба». Тоді Наталія Кобринська зрозуміла, що мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературні твори. Іван Франко неодноразово наголошував Кобринській, що її публіцистичні твори не можуть так ефективно служити розвоєві жіночого духу, як твори художні.

1884 року в Станіславові Кобринська зініціювала заснування першої української жіночої організації — «Товариство руських жінок»[5].

Наталія Кобринська та Олена Пчілка у червні 1887 року підготували й видали альманах «Перший вінок» — антологію жіночої творчості, що була зібрана, упорядкована й видана жінками. «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали членкині подібних гуртів.

При створенні альманаху до праці були залучені найкращі творчі жіночі сили як Наддніпрянської України, так і Галичини: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші.

На сторінках альманаху Кобринська опублікувала програмні для фемінізму статті: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові»[6].

Видання «Першого вінка» було здійснено завдяки приватним пожертвам та фінансовій підтримці Олени Пчілки. Наталія Кобринська вела активну громадську діяльність, організовувала збір підписів за право жінок навчатися в університетах та гімназіях. До Галицького сейму внеслося ряд вимог і пропозицій щодо захисту прав селян.

У 1893—1896 роках Наталія Кобринська займається видавничою справою. Її видавництво «Жіноча справа» випускає у світ три книги альманаху «Наша доля». Це незвичайний для того часу факт, високо оцінений Лесею Українкою та Іваном Франком. Для налагодження ефективнішого книгодрукування Наталія Кобринська виїхала на проживання до Львова, шукаючи кращих умов і для популяризації феміністичних ідей.

Вшанування пам'яті

31 січня 2020 року у місті Івано-Франківськ відкрили меморіальну дошку, присвячену Наталії Кобринській[7].

Бібліографія

Див. також

Примітки
  1. Енциклопедія історії України — Наукова думка, 2003. — ISBN 966-00-0632-2
  2. WeChangEd
  3. Ханас В. Кобринська Наталія Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 106. — ISBN 966-528-199-2.
  4. Бунтарки, 2020, с. 91.
  5. Бунтарки, 2020, с. 87.
  6. Бунтарки, 2020, с. 17.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.