Озерський Юрій Іванович
Юрій Іванович Озерський | |
---|---|
Народився |
1896 м. Смяч на Чернігівщині |
Помер |
3 листопада 1937 РРФСР, Карелія, Сандармох ·розстріл |
Поховання | Сандармох |
Громадянство | УНР→ УРСР |
Національність | українець |
Відомий завдяки | державний діяч, освітянин |
Alma mater | Петроградський історико-педагогічний інститут |
Партія | УПСР, КП(б)У |
Ю́рій Іва́нович Озе́рський (справжнє прізвище Зебницький) (нар. 1896, м. Смяч, нині Новгород-Сіверського району, Чернігівської області) — пом. 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — український державний і освітній діяч.
Жертва більшовицького терору[1].
Життєпис
Народився в сім'ї священника, українець, закінчив духовну семінарію в Чернігові, навчався в Петроградському історико-філологічному інституті, член Українського студентського союзу в Петрограді в дореволюційний час, за фахом учитель. Обіймав посаду губернського інструктора Української Центральної Ради, у 1919—1920 роках був членом партії лівих есерів, згодом — в УПСР (боротьбистів). Член КП(б)У в 1920–1933 роках.
Працював у системі політосвіти, був членом Колегії політосвіти дорослих Наркомосу УСРР (1921—1922), очолював Головнауку Наркомату освіти УСРР, обіймав посаду голови Держвидаву УСРР (1932—1933). Викладач Харківського інституту народної освіти. Проживав у м. Харків.
Був прибічником політики українізації в УСРР (проводилася в 1920-х роках), заарештований 23 листопада 1933 р. у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»). Судова трійка при Колегії ГПУ УСРР 26 лютого 1934 р. ухвалила присуд за ст. 54-11 КК УСРР — 10 років виправно-трудових таборів. Відбував покарання в 4-му відділенні Біломорсько-Балтійського комбінату й на Соловках, працював на загальних роботах. За повідомленнями табірної агентури НКВД, в ув'язненні формально засуджував своє минуле, водночас був вороже настроєний до панівного режиму, критикував колгоспну систему, заявляв, що «Україна залишається колонією Москви»[2].
Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ). Реабілітований Верховним судом УРСР (28.09.1962).
Примітки
- Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України
- Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 310, 382
Джерела і література
- Державний архів Харківської області. — Ф. Р-6452. — Оп. 4. — Спр. 724.
- Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003. ISBN 966-7841-40-5 (Т. 1) ISBN 966-7841-68-5
- Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — 592 с.: іл. ISBN 978-966-2530-59-9