Оксамитові ручки

«Оксамитові ручки» (італ. Mani Di Velluto) — італійська комедія творчого дуету Кастеллано і Піполо, випущена 20 грудня 1979 року. У головних ролях Адріано Челентано і Елеонора Джорджі. Челентано був нагороджений премією «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль, також картина отримала цю ж нагороду за найкраще продюсування. Касовий збір фільму склав 2 мільярди 463 мільйонів лір.

«Оксамитові ручки»
(італ. Mani Di Velluto)
Жанр комедія
Режисер Франко Кастеллано
Джузеппе Моччіа
Продюсер Маріо Чеккі Горі
Сценарист Франко Кастеллано
Джузеппе Моччіа
У головних
ролях		 Адріано Челентано
Елеонора Джорджі
Оператор Альфіо Контіні
Композитор Нандо Де Лука
Художник Bruno Amalfitanod
Кінокомпанія Capital Films
Тривалість 98 хв.
Мова італійська
Країна  Італія
Рік 1979
IMDb ID 0079523

Сюжет

Інженер на ім'я Гвідо Квіллер (Адріано Челентано), який заробив чималі статки на продажу броньованого скла для крамниць ювелірних виробів, дуже цим розлютив грабіжників і страхові компанії. Коли він гнався за коханою, якій хотів повернути сумочку, у мотоцикла відмовили гальма, і він потрапив у водограй. У цей час родина злодіїв, що їде за ним на машині, приймає Квіллера з сумкою в руках за злодія-новачка, який поцупив сумочку. Після падіння Гвідо у фонтан, родина злодіїв, не знайшовши у нього документів, вирішує його відвезти до себе додому. Інженер, щоб привернути до себе прекрасну злодійку Тіллі (Елеонора Джорджі), змушений прикидатися, що він бідний злодій. Але одного разу вона дізнається про новачка всю правду.

Актори

Знімальна група
  • Режисер — Франко Кастеллано, Джузеппе Моччіа;
  • Сценарій — Франко Кастеллано, Джузеппе Моччіа;
  • Продюсер — Маріо Чеккі Горі;
  • Оператор — Альфіо Контіні;
  • Композитор — Нандо Де Лука;
  • Художник — Бруно Амальфітано, Люка Сабателлі;
  • Монтаж — Антоніо Січільяно.

Кінорецензії
«Інженер Гвідо Квіллер розбагатів завдяки продажу непробивних шибок для ювелірних магазинів, але відразу ж нажив собі ворогів в особі страхових компаній, які втратили багатьох клієнтів, а також сильно розлютив всіляких грабіжників. Саме останні "подбали" про нього, коли Квіллер тимчасово втратив пам'ять і голос в результаті нещасного випадку. Вони змогли переконати Гвідо, що він є спритним кишеньковим. Ось і довелося насправді цьому відповідати!

Одна з, загалом, вдалих і не таких вже й ідіотських комедій за участю Адріано Челентано (він навіть удостоївся престижної італійської кінопремії «Давид Донателло», як і фільм загалом, втім, розділивши нагороду з ... кінооперою «Дон Жуан», поставленої Джозефом Лоузі). У картині «Оксамитові ручки» експлуатується знайдений цим співаком-актором ще у «Блефі» образ привабливого пройдисвіта і шахрая. Хоча і «Блеф», в свою чергу, був вторинним, запозичивши дуже багато, між іншим, з американської кримінально-авантюрної ретро-комедії «Афера».

Але якщо не судити строго спроби режисерської пари Кастеллано-Піполо і акторського дуету Челентано-Джорджі (всі четверо знову зустрінуться через три роки в «Гранд-готелі „Ексельсіор“») вдосталь повеселити публіку, що зібралася відпочити, дещо зі стрічки «Оксамитові ручки» здасться цілком забавним і симпатичним. Запам'ятався смішний анекдот — теж хороший засіб поліпшити настрій самому собі, друзям і знайомим. Крім приємної назви фільму, залишається в пам'яті вельми комічна витівка героїв з «пересувним театральним гардеробом». Хіба цього не досить для пустеньких комедій?!» — російський кінокритик Сергій Кудрявцев, книга «3500 кінорецензій» (1989)[1]
Оригінальний текст (рос.)
«Инженер Гуидо Квиллер разбогател благодаря продаже непробиваемых оконных стёкол для ювелирных магазинов, но сразу же нажил себе врагов в лице страховых компаний, которые потеряли многих клиентов, а также здорово разозлил всевозможных грабителей. Именно последние «позаботились» о нём, когда Квиллер временно потерял память и голос в результате несчастного случая. Они смогли уверить Гуидо, что он является ловким карманником. Вот и пришлось на самом деле этому соответствовать!

Одна из, в общем-то, удачных и не таких уж идиотских комедий с участием Адриано Челентано (он даже удостоился престижной итальянской кинопремии «Давид» Донателло», как и фильм в целом, впрочем, разделив награду с… кинооперой «Дон Жуан», поставленной Джозефом Лоузи). В картине «Бархатные ручки» эксплуатируется найденный этим певцом-актёром ещё в «Блефе» образ обаятельного проходимца и жулика. Хотя и «Блеф», в свою очередь, был вторичен, позаимствовав очень многое, между прочим, из американской криминально-авантюрной ретро-комедии «Афера»».

Но если не судить строго попытки режиссёрской пары Кастеллано-Пиполо и актёрского дуэта Челентано-Джорджи (все четверо вновь встретятся через три года в «Гранд-отеле «Эксельсиор») вдоволь повеселить публику, собравшуюся отдохнуть, кое-что из ленты «Бархатные ручки» покажется вполне забавным и симпатичным. Запомнившийся смешной анекдот — тоже хорошее средство улучшить настроение самому себе, друзьям и знакомым. Кроме приятного названия фильма, остаётся в памяти весьма комичная выходка героев с «передвижным театральным гардеробом». Разве этого недостаточно для пустенькой комедии?!
«... детективна комедія „Оксамитові ручки“ (...), де ми бачимо Адріано в ролі успішного інженера, що закохався в чарівну злодійку — її грає популярна Елеонора Джорджі. Інженер приховує, що він — винахідник скла, яке не б'ється, що загрожує злодіям злиднями, і видає себе за шахрая. Дует з Джорджі подвійно гарантував цьому нехитрому фільму касовий успіх» — радянський кінокритик Георгій Богемський „Феномен Челентано“, щорічник „Екран“ (1986)[2]
«В „Оксамитової ручках“ Челентано — голова великої фірми, що не встояв перед чарами красуні-злодійки (Елеонора Джорджі). Вся комічна інтрига фільму будується на тому, що мільйонер-бізнесмен змушений через настільки фатальне кохання видавати себе за... грабіжника. У фільмі було кілька ударних сцен, у тому числі неповторний танець Адріано Челентано... І дотепний трюк з фальшивою роздягальнею в розкішній італійській опері...» — російський кінокритик Олександр Федоров[3]
Оригінальний текст (рос.)
«В „Бархатных руках“ Челентано — глава крупной фирмы, не устоявший перед чарами красавицы-воровки (Элеонора Джорджи). Вся комическая интрига фильма строится на том, что миллионер-бизнесмен вынужден из-за столь роковой любви выдавать себя за... грабителя. В фильме было несколько ударных сцен, в том числе неподражаемый танец Адриано Челентано... И остроумный трюк с фальшивой раздевалкой в роскошной итальянкой опере...»

Джерела
  1. Бархатные ручки. kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016. (рос.)
  2. «Феномен Челентано celentano.ru 27 жовтня 2019
  3. «БАРХАТНЫЕ РУЧКИ» kino-teatr.ru 27 жовтня 2019

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.