Олевська волость

18 березня 1921 року, після підписання мирної угоди («Ризький мир») між РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею — з другого, був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів губернії, а також 1 волость Овруцького повіту (Кисорицька). Також кордон "відрізав" північно-західну частину Олевської волості із селами Будки-Сновидовицькі, Дерть, Залав'я, Остки та Сновидовичі. Вони увійшли до складу ґміни Кисоричі Сарненського повіту.

Після приєднання Західної України 1939 року вищезгадувані села залишилися у складі новоствореної Рівненської області.

Станом на 1885 рік складалася з 14 поселень, 18 сільських громад. Населення — 5807 осіб (2944 чоловічої статі та 2873 — жіночої), 856 дворових господарств[1].

Основні поселення волості:

• Олевськ — колишнє державне містечко при річці Уборть за 101 версту від повітового міста, 606 осіб, 94 двори, православна церква, костел, католицька каплиця, 2 єврейських молитовних будинки, школа, 6 постоялих будинків, 3 лавки, 4 ярмарки на рік, 2 водяних млини.
• Довгосілля — колишнє державне село при річці Німан, 530 осіб, 95 дворів, каплиця, постоялий будинок, водяний млин.
• Кишин — колишнє державне село, 705 осіб, 121 двір, православна церква.
• Лопатичі — колишнє власницьке село при річці Уборть, 630 осіб, 118 дворів, православна церква, водяний млин.
• Сновидовичі — колишнє власницьке село при річці Лелга, 558 осіб, 102 двори, православна церква, водяний млин.

• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)