Олейніков Андрій Іванович

Андрі́й Іва́нович Оле́йніков (1898(1898) — 1990) — радянський військовик, генерал-майор.

Андрій Іванович Олейніков
Народження 1898(1898)
х. Ново-Кузнецовський
Смерть 1990(1990)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Партія КПРС
Звання  Генерал-майор
Командування 95-та гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Бої на Халхин-Голі
Німецько-радянська війна
Нагороди
Медаль «За оборону Сталінграда»

Біографія

Народився у 1898 році на хуторі Ново-Кузнецовський, тепер Зерноградського району Ростовської області. Росіянин. Член ВКП(б) з 1930 року.

Учасник революційних подій у Ростові-на-Дону в 1917 році, в складі червоногвардійського загону Б. М. Думенка брав участь у боях під Царициним. До лав РСЧА вступив у 1918 році, став бійцем 21-го кінного полку 1-ї кінної армії. У 1920 році закінчив кавалерійську школу в Таганрозі, яка була перейменована в кавалерійське училище ім. С. М. Будьонного.

Учасник Громадянської війни в Росії. Воював проти білогвардійських військ генералів Л. Корнілова, М. Алексеєва, А. Шкуро, П. Врангеля.

У 1923 році в складі 62-го кавалерійського полку брав участь у параді на Красній площі, а в ніч на 23 січня 1924 року стояв у почесній варті біля труни В. І. Леніна.

У 1936 ро закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе з відзнакою, пізніше — Академію Генерального штабу. Брав участь при розгромі японських самураїв на річці Халхін-Гол.

Учасник німецько-радянської війни з березня 1942 року. Воював на Західному, Сталінградському, Донському, Степовому, 2-му Українському фронтах.

Під час Сталінградської битви підполковник Олейніков А. І. обіймав посаду начальника штабу 116-ї стрілецької дивізії, згодом — заступника начальника штабу, начальника оперативного відділу штабу 66-ї армії.

Під час Прохоровского танкового бою полковник А. І. Олейніков — начальник штабу 95-ї стрілецької дивізії.

З 6 листопада 1943 року по 11 травня 1945 року — командир 95-ї гвардійської стрілецької дивізії. Генерал-майор з 17 січня 1944 року[1].

Війну закінчив у Празі. Учасник Параду Перемоги 1945 року в Москві.

У 1946 році призначений командиром 9-го стрілецького Бранденбурзького корпусу.

Після виходу на пенсію очолював ДТСААФ Української РСР, був заступником голови Ради ветеранів 5-ї гвардійської армії. Мешкав у Києві. Помер у 1990 році.

Нагороди

Почесний громадянин села Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області (1974)[2]

Нагороджений двома орденами Леніна (06.05.1945, ?), трьома орденами Червоного Прапора (14.02.1943, 1944, ?), орденами Суворова 2-го ступеня (22.02.1944), Кутузова 2-го ступеня (23.09.1944), Богдана Хмельницького 2-го ступеня (06.04.1945), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (28.09.1943, 06.04.1985), двома орденами Червоної Зірки (1942, ?), медалями, іноземними нагородами.

Після смерті А. І. Олейнікова, його нагороди передано на зберігання до Державного військово-історичного музею-заповідника «Прохоровське поле»[3].

Твори
  • Олейников А. И. «Рожденная на землях Запорожских: 95-я Полтавская гвардейская стрелковая дивизия» — Киев: Политиздат Украины, 1980. — 178 с.

Примітки
  1. 226-та (95-та гвардійська) Полтавська стрілецька дивізія(рос.)
  2. Бойченко Л. С., Канифольский Б. А. «Они освобождали Первомайщину» — Первомайск, 1984, стор. 31.
  3. Награды А. И. Олейникова(рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.