Олімпіодор Молодший

Олімпіодо́р Молодший (дав.-гр. Ὀλύμπιόδωρος ὁ Νεώτερος; 495—570), філософ-неоплатонік, представник Олександрійської школи неоплатонізму, учень Аммонія Гермія.

Олімпіодор Молодший
дав.-гр. Ὀλύμπιόδωρος ὁ Νεώτερος
Народження 495
Александрія, діоцез Єгипетd, praetorian prefecture of the Eastd, Візантійська імперія
Смерть 570
Александрія, Єгипет
Громадянство (підданство)  Візантійська імперія
Знання мов
  • середньогрецька мова
    • Діяльність
  • письменник, астролог
    • Школа / Традиція Олександрійська школа
    Зазнав впливу
  • Аммоній Гермій
    • Вчителі Damasciusd[1]
    Відомі студенти Eliasd
    Напрям неоплатонізм

    Олімпіодор — останній філософ язичницької традиції неоплатонізму в Олександрії; після його смерті Олександрійська школа перейшла до християнських арістотелістів і згодом була перенесена до Константинополя. Олімпіодор очолив школу в 520 р, після смерті вчителя; незважаючи на указ імператора Юстиніана (529 р,), за яким були закриті майже всі язичницькі філософські школи, продовжував викладати і писати як мінімум до 565 р. (в своєму коментарі до «Метеорології» Аристотеля він згадує комету, що з'являлася в цьому році). Це виявилося можливим в основному завдяки тому, що Олександрійська школа мала більш формально-навчальний характер (аніж, наприклад, Платонівська Академія в Афінах) і утримувалася від участі в політичному житті.

    Катарсис

    Олімпіодору належить оригінальна думка про катарсис, характерна загальноантичній традиції з точки зору розуміння Аристотеля(в коментарі до «Алкивіада I» Платона). Олімпіодор розрізняє «нефілософський» і «філософський» катарсиси.

    Нефілософській катарсис може бути процесом отримання істини в результаті критики чи спростування помилкового. Філософський катарсис — це катарсис, який застосовується до психічного життя і дає можливість переходити від нижчих його станів до вищих.

    У філософському катарсисі Олімпіодор розрізняє три типи очищення.

    1. Перший тип, «сократо-платонівське», являє собою критику понять приватних, обивательських (тобто звичайних, випадкових, невірних) для отримання таких загальних понять, які є мірами істини (і спотворенням яких є поняття приватні, обивательські).
    2. Другий тип ґрунтується на розумінні катарсису як лікуванні хворобливих станів (у Гіппократа таке лікування розуміється медично, у Аристотеля — психологічно). Цей тип катарсису заснований на лікуванні хвороби такими засобами, які є протилежними даній хворобі.
    3. Третій тип протилежний другому і називається у Олімпіодора піфагорейским. Тут також йдеться про лікування хворобливих станів, але лікування розуміється як використання в малій дозі тієї хвороби, яка існує у великій дозі.

    У міркуваннях Олімпіодора відсутнє ноологічне розуміння катарсису, як це слід було б очікувати від неоплатоніка. Але коментований Олімпіодором діалог «Алківіад I» присвячений не катарсису, а софросині (розсудливості, творенню добра), і про власне Космос у ньому не йдеться.

    Твори

    Збереглися такі твори Олімпіодора:

    • «Життя Платона»
    • Коментарі до «Алкивіада» Платона
    • Коментарі до «Горгія» Платона
    • Коментарі до «Федона» Платона
    • Введення до «Логіки» Аристотеля
    • Коментарі до «Метеорології» Аристотеля
    • Коментарі до "Категорії Арістотеля

    Олімпіодору також приписуються твори:

    • Коментарі до «Філеба» Платона; сьогодні вважається, що робота належить Дамаскію
    • Алхімічний трактат по роботі Зосима Панополісского «Про енергію»

    У працях Олімпіодора зустрічаються відомості про Ямвліха.

    Література

    Видання з серії «Commentaria in Aristotelem Graeca» (англійські переклади в серії «Ancient commentators project» ще не видані):

    Російські переклади:

    • Памятники византийской литературы IV—IX веков. / Отв. ред. Л. А. Фрейберг. М.: Наука. 1968. С. 147.
    • Олимпиодор. Жизнь Платона. / Пер. М. Л. Гаспарова. // Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М.: Мысль. 1979. С. 445—448.

    Дослідження:

    • Лосев А. Ф. История античной эстетики. Том VII. — М.: Искусство, 1988. Кн. 1. С. 378. Кн. 2. С. 266—267. Т. VIII. Кн. 2. М., 1994. С. 481.

    Посилання
    1. Dictionnaire des philosophes antiques II // Dictionnaire des philosophes antiques / R. Goulet — Paris: CNRS, 1994. — P. 556.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.