Астрологія

Точно можна сказати, що не пізніше останніх століть III тис. до н. е. в Месопотамії вже була відома астрологія ознак: в цей час велися систематичні астрономічні спостереження, а окремим явищам, таким як поява комет, сонячні і місячні затемнення тощо, надавалося астрологічне, передбачувальне значення.

Астрологія, якою ми її знаємо на Заході, розвинулася в імперіях Месопотамії: Вавилоні й Ассирії. Найбільш ранні відомі дані ряду дисциплін, що ґрунтуються на стандартній кодифікації ознак, що випливають з планетарних явищ, сходять до часу вавилонського царя Аммізадукі, близько 1700 року до н. е.

На думку астрологів, деякі архітектурні споруди давнини були зведені відповідно до астрологічних уявлень. Наприклад, зикурати Межиріччя складалися з трьох (по числу трьох світів) або семи (за числом планет) поверхів, кожен з яких мав чотирикутну форму, символізував чотири сторони світу і чотири пори року.

Табличка 63 з «Енума Ану Енліль» — простий перелік ознак при появі і зникненні Венери — може датуватися приблизно 1700 роком до н. е. Ця компіляція є «Табличка Венери Аммісадукської», досконалий зразок якої можна бачити в Британському Музеї. Ця табличка доводить, що основа «Енума Ану Енліль» була закладена в часи першої вавилонської династії, яка правила з 1950 до 1651 роки до н. е. Також збереглась («Мулапін») — збірка, яка містить багато різних аспектів вавилонської астрономії і астрології.

Це в традиціях ранніх зоряних каталогів, так званих «Трьох Зірок», але являє собою розширену версію на основі більш точних спостережень, ймовірно, складено близько 1000 до н. е. В тексті перераховані імена 66 зірок і сузір'їв і далі дає ряд вказівок, такі як зростання, постановка і кульмінація дат, які допомагають намітити основну структуру зоряної карти .

Текст зберігся як копія на парі дощок 7-го століття до нашої ери, названих на ім'я їх інципіт, відповідно першому сузір'ю року, MULAPIN — «Плуг», ототожнюється з сузір'ям Трикутника плюс Гамма Андромеди.

Математична астрологія, що використовує регулярний зодіак, розділений на градуси, виникла деякий час після 400 року до н. е. — Найімовірніше, під впливом перського вторгнення в Месопотамію за сторіччя до цього.

Незважаючи на твердження Геродота, поки немає доказів, що єгиптяни використовували будь-яку форму астрологічного пророкування до вторгнення в їх країну греків в 331 році до н. е. Останні принесли з собою вавилонські астрологічні концепції. Дендерський зодіак, якому часто приписували глибоку старовину в популярній літературі, відноситься до пізніх Птолемєєвських часів — 100-30 рр. до н. е. Імовірно, єгиптяни мали деякі знання астрономії ще у додинастичний період, зокрема для створення певної календарної системи. Але на цей час нічого конкретного про це невідомо. Найраніші докази, що підтверджують певні астрономічні спостереження єгиптян, були знайдені в «Текстах пірамід», які датують XXV-XXIV століттям до н. е.[14]. Ця пам'ятка свідчить, що в епоху Давнього Царства окремі сузір'я були об'єктом релігійного вшанування. В ній же згадується одна з планет Сонячної системи — Венера.

Перша відома астрологія, принаймні, на офіційному рівні, була виключно мунданною, що мала справу тільки з добробутом правителя і держави. Індивідуальні натальні гороскопи не виявлені до п'ятого століття до н. е. Найбільш ранні відомі приклади відносяться до 410 році до н. е.

З Піфагором можна пов'язати закінчення періоду, що почався з перших спроб систематизації небесних знамень, в продовження якого відбувалося формулювання стандартних текстів, що передбачали виключно те, що відкривали небеса з майбутнього для держави, і що закінчився зростаючим визнанням значення окремої особистості. Ця зміна ознаменувало і важлива зміна в астрології.

Вторгнення персів в Месопотамію в 538 році до н. е. і їх подальше правління імперіями Вавилона і Ассирії можна розглядати як початок другого періоду в історії астрології. Воно змінило життя цього регіону у багатьох відношеннях. Одна істотна зміна полягала в тому, що було зруйновано домінування царського палацу над країною, була ослаблена колосальна влада, що раніше підтримувалася бару-жерцями. Важливість цього не можна переоцінити. Тепер зірки можна було вивчати, не зв'язуючи це з якоюсь релігійною доктриною. Поступово, протягом другого періоду, вивчення астрології ставало секуляризованим, тобто відокремлювалося від релігії. Почали виникати раціональні теорії для пояснення спостережуваних планетарних рухів, які раніше розглядалися просто як божественні забаганки.

На початку цього протонаукового періоду як вавилонянами, так і афінянином Метоном в 432 до н. е. був розроблений календар з дев'ятнадцятирічним циклом. Приблизно в цей же час інший грек, Евктемон, встановив точки сонцестояння і рівнодення, виявивши, що сезони мають нерівну тривалість. Евктемон побудував тропічний календар, заснований на літньому сонцестоянні, помістивши цю точку в перший градус Рака. Пізніше з'явився регулярний зодіак. Раніше всі посилання на «знаки» ставилися до сузір'їв. Нарешті, найголовніше, з'явилася індивідуальна карта народження. Найбільш ранній приклад, який нині знаходиться в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді, датується 410 роком до н. е.[15]

Поява перших індивідуальних гороскопів датують приблизно V—IV ст. до н. е. Саме до цього періоду відносяться найбільш древні особисті гороскопи. Ймовірно, поява концепції індивідуального гороскопу була обумовлено злиттям введеного до IV ст. до н. е. у вживання 12-знакового зодіаку і розвитку традиції гемерологій, що нагадують календарі-місяцеслови списків сприятливих і несприятливих днів. Прикладом такого календаря може служити папірус з Давнього Єгипту, що відноситься до періоду XIX або XX династії (близько 1200 р. до н. е.).

Остаточно традиція гороскопічної астрології склалася під впливом грецької культури близько першого сторіччя н. е. У роботі Птолемея «Тетрабіблос», що відноситься до того часу, викладаються принципи класичної астрології, які збереглися практично незмінними аж до новітнього часу. Істотні зміни в розумінні природи планет сталися в епоху Античності. У II ст. н. е. Птолемей викладає у своєму «Математичному трактаті в чотирьох книгах», відомому так само під назвами «Чотирикнижжя» або «Тетрабіблос» (лат. Tetrabiblos), теорію астрології, вільну від будь-яких релігійних і міфологічних форм. Пояснюючи планетарні впливи, Птолемей спирається, переважно, на фізичні моделі того часу: вчення натурфілософів і математиків.

Сполучною ланкою між планетами, людиною і всім земним у його астрологічній доктрині виступали принцип всесвітньої симпатії (загального зв'язку явищ) і першоелементи: вогонь, земля, вода, повітря, які, у свою чергу, були одними із станів першоматерії, які описували комбінаціями двох пар якостей: сухості — вологості і теплоти — холодності.

Підхід Птолемея до опису природи планет був перейнятий арабськими вченими, а через них проник до Європи. Класифікації планет, розроблені на птолемеєвому розумінні астральної природи, залишаються актуальними і в астрології новітнього часу. Такий алхімічний підхід з використанням стихій узгоджується із уявленням Тантри, де вагоме значення мають першоелементи. Але відмінність в тому, що Птолемеєм упущено найважливіший елемент -акаша (Ефір (фізика), простір).

Вже за часів Платона було відомо безліч «книг Орфея»; поеми під ім'ям Орфея створювалися протягом тисячі років, відображаючи різні стадії грецької релігії і вплив різних філософських шкіл. Від величезної орфічної літератури до нас дійшли тільки дві пізні пам'ятки: збірник 87 «гімнів Орфея» (бл. 200 р. у Малій Азії), упорядник якого перебував під впливом стоїцизму Філона Александрійського й Платона, й «Орфічні Аргонавтики» (V ст.). Від решти творів збереглися тільки фрагменти; вони містили космогонічні й теогонічні вчення, описи магічних ритуалів, відомості астрологічного характеру.

В античній літературі згадується «великий рік Орфея», «Додекаетеріда Орфея». З фрагментів т. зв. «Рапсодичної теогонії» реконструюється грандіозна картина еволюції світобудови з «нестаріючого часу», що подана ​​як зміна шести поколінь богів. Бартель ван дер Варден вказує, що орфізм, так само як мітраїзм і (Зерванізм), вплинув на формування примітивної зодіакальної астрології.

Розробляючи теорію музики, вчені-піфагорійці прагнули висловити через гру на лірі гармонію сфер (музику сфер) — музичне звучання планет, сонця, місяця та їх сфер, яке складає музично-математичну архітектоніку космосу, лікує душу і породжує стан катарсису. Через музику піфагорійці прагнули осягнути співмірність гармонії душі і космосу. Образ гармонії сфер вплинув на творчість неопіфагорійців і неоплатоників і домінував протягом тривалого часу не тільки в астрономії (Кеплер), але так само в естетиці та мистецтві Європи середньовіччя і Нового часу (Гете, німецькі романтики, Шекспір ​​та ін.) Багато астрологічних трактатів Стародавньої Греції, Риму, Єгипту створювалися у віршованій формі та у вигляді художніх творів. Наприклад найбільш стародавній астрологічний трактат греко-римської астрології, що дійшов до наших днів, — «Астрономікон» Маркуса Маніліуса — написаний у формі поеми.

Артапан (II ст. до н. е.), елінізований єврей, який написав твір «Про євреїв», стверджував, що основи єгипетської культури були закладені патріархом і пророком Авраамом, який, прийшовши в Єгипет, навчав фараона астрології. Мойсей, за словами Артапана, і був Мусеєм, вчителем Орфея, Гермесом Трисмегистом. Відповідно до Талмуду, Авраам і його нащадки були поставлені вище впливу зірок, але, з іншого боку, благословення, дане Авраамові в Книзі Буття (24:1), тлумачиться саме як дар астрології: «Авраам був старий, у літа ввійшов. Господь благословив Авраама всім».

До астрологічної консультації Іофора вдається Мойсей, щоб дізнатися, як йому правити дітьми Ізраїлю. Володіння астрологією приписується також і Соломону. Пророчиця Дебора, згідно кабалістичної традиції, також була астрологом. Як підставу для подібного положення розглядається уривок з Книги Суддів, 5:20 («З неба билися, зорі з доріг своїх битих воювали з Сісерою»).

Деякі каббалісти вказують, що в 7-й і 8-й главах «Книги Еноха» знаходиться докладний опис падіння ангелів. Перераховуючи 18 вождів ангелів, Енох, зокрема, згадує, що «Баркаял навчив [людей] спостерігати світила небесні; Акібіель навчив ознакам, і прикметам, Таміель — астрономії та Асарадель — руху місяця».

На думку багатьох астрологів, Книга Буття містить вказівку на те, що небесні тіла створювалися в тому числі для впізнання за їх положенням якихось «знамень», під чим можна мати на увазі астрологію: «І сказав Бог: так будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відділення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років; і нехай вони стануть на тверді небесній, щоб світити на землю. І стало так.» (Бут.1 :14-17)

Переклад на латину книги Абумашара De Magnis Coniunctionibus (Про великі кон'юкції), Венеція, 1515

У Арабському Халіфаті — феодально-теократичний державі — близько 500—600 років до початку епохи Відродження бурхливо розвивається арабська астрологія. Мусульманство, що виникло в Аравії у 1-й пол. VII ст., в цілому було прихильним до астрології. Основними джерелами для перших астрологів ісламського світу були три основних астрологічних традиції: елліністична, індійська та Сасанідська. Арабські вчені перекладали з грецької та сирійської мов трактати астрологів елліністичного періоду, з санскриту — індійські тексти, з пехлеві — конгломерат двох вищеназваних астрологічних течій та зороастрійської астрології, що виник в епоху Сасанідів. Крім того, певну роль також зіграли астрологічні уявлення домусульманської Аравії. Араби вивезли до Багдада твори Птолемея в той час, коли в 640 р. була захоплена Александрія, а значить, і знаменита александрійська бібліотека. Лише через два століття праці Птолемея були перекладені. В Корані, головній книзі ісламу, Магомет говорив, що справу звіздарів слід вважати дуже потрібною і благородною. Прислухавшись до цих слів, араби почали посилено вивчати астрологію.

Доказом популярності а. в арабських країнах є знаменита казка «Тисяча і одна ніч». У ній доступною мовою розповідається про планети, Сонце, Місяць, знаки Зодіаку.

До VIII століття науковим центром був Багдад, потім він перемістився до Іспанії — саме там були створені знамениті «Толедські таблиці». Потім почалися війни з монголами, під час яких популярність наук, в тому числі і астрології, помітно впала і відродилася тільки наприкінці XV століття в Османській імперії з центром у Стамбулі.

Великою популярністю в арабській літературі користувалися «Вступ в юдиціарну астрологію», який містив основні правила складання гороскопів, і зіджі — кілька сотень таблиць, за якими вчені визначали положення планет.

Найбільшим астрологом цього періоду був Насир ад-Дін ат-Тусі, який був особистим астрологом монгольського хана. З його допомогою була заснована обсерваторія, де було зібрано незліченну кількість книг і рукописів. Цікаво, що дата заснування міста Багдада (762 р.) і його планування були визначені придворними астрологами аббасидського халіфа Аль-Мансура — Наубахтом і Маша'аллахом. Власне при дворі Аль-Мансура працювала значна група перекладачів-астрологів, які переклали арабською велику кількість еліністичних джерел.

При спадкоємцях Аль-Мансура астрологія продовжувала процвітати, особливо в часи правління Махді (775—785 рр.), Харуна-Ар-Рашида (786—809 рр.), Аміна (809—813 рр.), Аль-Мамуна (813—833 рр.) і Мутасіма (833—842 рр.).

Ось деякі імена середньовічних арабських астрологів, які працювали в той час:

• відомий алхімік і астролог середньовіччя Ібн Хайян, Вазір халіфа Аль-Мамуна Аль-Фадл;
• «батько арабської астрології» Аль-Кінді і його учень — відомий середньовічний астролог Абу Машар (805—886 рр.), який викладав юдиціальну астрологію в Багдаді і зібрав всі тодішні відомості про астрологію в книгах «Вступ в астрологію» і «Квіти астрології»;
• Абу Махар Балх, який розробив аспектацію планет в натальній карті і написав книги «Вступ в астрологію» і «Великі з'єднання»;
• директор Багдадської бібліотеки Абу Сал ібн Навбахт відомий перекладами манускриптів вавилонських і римських астрологів;
• відомий середньовічний астролог Аль-Баттані (858—929 рр.), який вдосконалив техніку розрахунків астрологічних домів, склав точніші, ніж Птолемей, таблиці руху Сонця і Місяця, визначив нахил екліптики і точніше значення прецесії, написав коментарі до «Тетрабіблосу» Птолемея;
• «арабський Парацельс» Аль-Разі (865—925 рр.), який створив у Багдаді клініку, де лікував по натальній карті хворого, залишив після себе понад 200 праць, в тому числі і 10-томну медичну енциклопедію;
• астролог і астроном з Басри Аль-Газенем (965—1039 рр.), який визначив висоту земної атмосфери і кут занурення Сонця під горизонт, доповнив таблиці Птолемея, внісши поправки на рефракцію;
• багдадський придворний астролог і радник шаха Аміна Гуссейн;
• арабський філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) (980—1037 рр.), який заклав основи астрологічного лікування і дієти, автор праці «Канон лікарської науки»; Авіценна — відомий лікар, мислитель, учений, провів реформу календаря, удосконалив його. Також видав працю «Астрологічні питання»;
• арабський астролог XIII століття Ібн Рагель, який розширив символізм планет в книзі «Астрологічні судження»;
• перські астрологи Ібн Аль-Базьяр і Абу Бакр Аль-Хасан ібн ал-Хасіб;
• арабський учений-енциклопедист Сабіт ібн Курра, сповідував сабеїзм;
• до представників арабської астрології того часу належать равин Авраам ібн Езра з Іспанії, Ібн ал Банна, родом з Марокко, Ал-Хамзаві з Сирії та інші представники з різних країн;
• узбецький правитель і вчений Улугбек (XV ст.) створив дивовижно точну карту зоряного неба, на якій були позначені координати 1018 зірок.

Астрологічні знаки на щиті Ахіллеса. Ілюстрація до поеми Гомера «Іліада», 1720

З VIII ст. над Іспанією і Сицилією здобули панування араби, у яких на той час астрологія активно розвивалася. Поступово ідеї ісламської науки почали проникати в європейські освічені кола. Великий інтерес до астрології, характерний для європейців цієї епохи, став причиною того, що коли західні ерудити почали розвивати контакти з арабами, астрологічні тексти були серед перших перекладених робіт. Однак дійсно активне вивчення арабських робіт розпочалося лише у XII ст.

За ініціативою Альфонса Мудрого 1248 р. в Толедо іспанськими, арабськими та єврейськими вченими були розроблені нові таблиці руху планет «Альфонсові таблиці» («Tabulae Alphonsiae»), видані 1252 р., якими для складання гороскопів користувались європейські астрологи упродовж кількох століть (аж до Кеплера).

XIII—XV ст. — це епоха великої кількості знавців «науки про зірок», для яких астрологія була найголовнішим заняттям життя. Серед найбільш знаменитих імен Гвідо Бонаттіта Марсіліо Фічіно Флорентійський. На XIV—XVI ст. припав найвищий підйом інтересу до астрології в Європі. У цей період астрологи працюють при дворах більшості європейських правителів. З'являються перші друковані астрологічні ефемериди, альманахи та календарі. В університетах астрологія викладається як наукова дисципліна, багато видатних вчених та церковні діячі набувають популярність і як астрологи.

Центром астрологічних знань у Східній Європі з XV ст. стала Польща. Астрології навчали в Університетах в складі семи вільних мистецтв. Особливе місце в цьому посідала Краківська академія (Краківський університет), в якій існувала самостійна кафедра астрології, де перший курс астрології був прочитаний 1423 р. Генриком Чехом, який славився точністю своїх прогнозів. У наступні півтора століття у Краківській академії працювала ціла плеяда відомих астрологів: Мартін із Журавіци, Мартін Биліца, Пйотр Гашовец, Войцех Брудзевскі; особливе місце серед них займає Юрій Дрогобич, який відзначився в астрології своїми прогностикумами та Трактатом про сонячні затемнення[16].

Спочатку астрологія значною мірою сприяла розвиткові астрономії (для складання гороскопів необхідно було точно визначити положення світил і планет, здійснити домифікацію), але згодом після відкриття Коперником геліоцентричної системи астрономія безповоротно відокремлюється й розвивається самостійно, а ненауковість астрології остаточно визнана наприкінці XVII ст. у Франції та Великій Британії (перестала викладатись в університетах), а пізніше з 2-ї половини XVIII ст. — в Іспанії, Німеччині та Польщі.

В Росії у XVIII ст. був популярним збірник із астрології та астрономії «Календар Брюса»., автором якого був Василій Кипріянов. Передбачувальна частина — «астрономічний, економічний і політичний Брюсів двохсотлітній календар» — змінювалася від видання до видання, прожиті періоди опускалися, а прогноз тривав у майбутнє. Прогнози включали дані про погоду, передбачення для народжених у рік правлячої циклом планети, «загальні» і «приватні» передбачення, що стосуються воєн, змін царствувань, стану економіки. Календар близько 200 років був настільним довідником російських хліборобів. Також містив астрологічні «знаменння дійств на кожен день за течією Місяця і Землі»[17].

Зустрічаються такі варіанти гороскопа:.

• тотемний тваринний, в якому стародавні духи тварин відповідають 13 періодам року.
• друїдський деревний, має 22 знака, з них 18 представлені двома (різного розміру) протилежними секторами кола, а 4 решта знака пов'язані з кардинальними точками рівнодень і сонцестоянь[23].
• Місячний гороскоп дерев, написаний Хеленою Патерсон і Маргарет Уолт за мотивами Кельтсько-ірландської друїдичної системи місячного календаря, має 13 знаків, пов'язаних із деревами.
• Квітковий, має 36 знаків[24].

Стародавній календар персів був 32-річним. Кожен рік циклу має символ — тварина, яка є тотемною, тобто священною. Кожен цикл і кожен рік циклу має свій колір. Всього в календарі вісім кольорів[25].

Зустрічається два варіанти:

• тотемний тваринний, в якому стародавні духи тварин відповідають 12 періодам року, але не збігаються з межами місяців[26]
• міфологічний, має 20 знаків, пов'язаних із богами слов'ян та міфічними персонажами[27]

У цьому гороскопі кожен з 12 періодів року співвідноситься з певним божеством. Своїх підопічних божество наділяє певними якостями, властивостями характеру і здібностями. Основними пам'ятниками, що відбили міфологічні уявлення єгиптян, є різноманітні релігійні тексти: гімни і молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найбільш значні з них — «Тексти пірамід» — найдавніші тексти заупокійних царських ритуалів, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів.

Також називають єврейською або юдейською, тісно пов'язана із вавилонською астрологією. Головне джерело — «Сефер Єціра» — одна з перших єврейських книг, що відкриває таємниці єврейської астрології. У Біблії, Талмуді і Зводі єврейських законів можна знайти цікаві описи, як Бог за допомогою небесних світил направляє в наш світ свою життєву енергію. У той же час той, хто виконує веління Тори, прямо підключається до надприродного, вплив якого перевершує вплив астрологічних сил. Сини Якова, від яких відбулися 12 колін Ізраїлевих, стали 12 духовними коріннями, з яких виростає єврейський народ. Ці корені відповідають 12 знакам Зодіаку, 12 єврейським місяцям, 12 буквам єврейського алфавіту і 12 властивостям душі, таким як здатності бачити, мислити, говорити і гніватися.

Детальніше: Елліністична астрологія

• Олімпійський гороскоп, має 12 знаків, пов'язаних із богами Олімпу.[28]
• Міфічний гороскоп, має 12 знаків, пов'язаних із міфічними істотами[29]
• Квадрат Піфагора, який можна назвати нумерологічним гороскопом.

має 12 знаків, пов'язаних із богами[30]

Фінікійська цивілізація, по суті, є однією з найзагадковіших і маловивчених . Духовні практики цього народу відомі лише частково і останнє, що було відновлено зі спадщини цього древнього народу — подоба гороскопу, тобто той його варіант, який вважали справжнім самі фінікійці.

Цікавий сам підхід фінікійців до визначення долі людини — вони надавали величезного значення дню тижня, коли була народжена людина, вважаючи, що кожному дню тижня сприяє певне призначення і певний набір діянь, які лягають на долю людини в момент її народження. Всього фінікійці виділяли сім знаків, відповідно до кількості днів тижня — Ілату, Рахмают, Астаріт, Котаруїт, Арцайат, Ілуїт, Рашапуїт.