Омельченко Антон Лукич
Анто́н Луки́ч Оме́льченко (н. 1883, село Батьки, Полтавська губернія, тепер село Батьки Зіньківського району Полтавської області, — п. 1932, там само) — учасник британської експедиції Роберта Скотта, член Королівського географічного товариства. Перший українець, який ступив на шостий континент.
Антон Лукич Омельченко | |
---|---|
Народився |
1883 Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
Помер |
1932 Зіньківський район, Полтавська область ·Загинув від блискавки |
Країна |
Російська імперія СРСР |
Національність | українець |
Місце проживання | УРСР |
Діяльність | Мандрівник |
Титул |
«Першопроходець Антарктиди» учасник Першої світової і Громадянської воєн |
Родичі | Батько: Лука Омельченко |
У шлюбі з | Наталія Ефимівна |
Діти | сини: Ларивон і Іван, онук: Віктор |
Нагороди | Медаль «Першопрохідця Антарктики» |
Біографія
Народився в українській родині малоземельного хлібороба Луки Омельченка, в якій було семеро дітей. Антон був наймолодшим. З 10 років разом із братами їздив на заробітки до Ставропольського краю, де випасав кіз і овець. Пізніше Антонові довірили пасти коней. Юнак дуже добре пильнував благородних тварин. Настільки добре, що його роботодавцеві відставному генералові Пеховському це сподобалося, і він навіть всиновив хлопця. Після смерті названого батька українець вирушив на Далекий Схід слідом за полковником Миколою Ведерниковим, який успадкував маєток Пеховського.
Не встигли вони далеко від'їхати, як розпочалася російсько-японська війна 1904—1905 років. В дорозі полковник помер у вагоні під Владивостоком. Хлопцеві нічого не залишалось, як влаштуватися жокеєм на місцевому іподромі. Вважався там найкращим жокеєм, часто брав участь у кінних перегонах і вигравав призи.
Випадково доля звела його з Вільямом Брюсом, що приїхав на Далекий Схід, аби придбати партію маньчжурських коней для експедиції Роберта Скотта до Південного полюса на кораблі «Терра Нова». Саме за його рекомендацією Скотт взяв Антона Омельченка до складу експедиції «Терра Нова» в 1911 році[1]. Антон Омельченко чудово знав коней, мав міцне здоров'я, вільно спілкувався англійською, тож у колеги Скотта не було жодних вагань стосовно конюха. Так українець став членом експедиції, що невдовзі на кораблі «Терра Нова» вирушила на штурм крижаної Антарктиди.
Загалом Омельченко мав доправити коней лише до Нової Зеландії, а потім вернутися до Владивостока. Одначе його включили до групи дослідників. Подорож зайняла чимало часу, довелося перепливти Тихий, Індійський і Атлантичний океани. Лише 4 січня 1911 року перший українець ступив на берег Антарктиди. Звідси Роберт Скотт почав готувати систему складів і тимчасових таборів, щоб забезпечити провізією учасників переходу до Південного полюса. Омельченко був у групі, яка цим опікувалася. Коли п'ятеро мандрівників на чолі з Робертом Скоттом вирушили до полюса, Антон Омельченко на конях провів їх до середини шельфового льодовика Росса. Оскільки далі коні пройти вже не змогли, Омельченко повернувся з ними на базу. Понад рік тривала ця небезпечна подорож. На жаль, Скотт і його четверо супутників загинули. Тих членів експедиції, що залишились на березі й вижили, вважали героями. Прізвище Омельченка та інших мандрівників внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії. У королівському палаці був влаштований урочистий прийом (із врученням нагород), учасником якого став і Омельченко. Нагороду, як й інші члени експедиції, він отримав із рук англійської королеви. Це була медаль, викарбувана на честь подвигу першопрохідців Антарктиди, і довічна пенсія. Омельченку призначили пожиттєву пенсію, яку він отримував до 1927 року, доки між СРСР і Великою Британією не розірвалися дипломатичні відносини.
Після повернення на Батьківщину він встиг ще навіть повоювати у Першій світовій війні. Повернувшись до рідного села, працював звичайним листоношею і мріяв написати книгу про власні пригоди в Антарктиці.
Обірвалось життя славетного українського мандрівника доволі несподівано. У віці 49 років Антона Омельченка на порозі його рідного будинку вразила блискавка.
Родичі
- Жінка — Наталія Єфимівна;
- Сини — Ларивон та Іван;
Увічнення пам'яті
На честь Антона Омельченка названо бухту на Березі Оутса, відкриту дослідниками Антарктиди 1958 року[3][4]. 2012 року, в рамках відзначення сторіччя від експедиції Роберта Скотта, на його честь також назвали кліф[5][6][7] на острові Росса, що на північному узбережжі Землі Вікторії у Східній Антарктиді. 2019 року портрет дослідника розміщено в історичному коридорі української антарктичної станції «Академік Вернадський».
Див. також
Примітки
- Британська антарктична експедиція 1910. Архів оригіналу за 6 січня 2015. Процитовано 11 серпня 2011.
- Українські антарктичні експедиції. Архів оригіналу за 03.12.2019. Процитовано 18.12.2019.
- Omel'chenko, buhta. data.aad.gov.au (англ.). SCAR Composite Gazetteer of Antarctica. Архів оригіналу за 08.11.2020. Процитовано 15.01.2020.
- Невідомі герої України : Бухта Омельченко на YouTube
- Omelchenko Bluff. geonames.usgs.gov (англ.). Процитовано 18.12.2019.
- Omelchenko Bluff. data.aad.gov.au (англ.). SCAR Composite Gazetteer of Antarctica. Процитовано 15.01.2020.
- Парнікоза, Іван (05.05.2014). Українська Антарктика. Частина 4. Відкриття та вивчення української Антарктики. Архів оригіналу за 17.10.2018. Процитовано 18.12.2019.
Посилання
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Омельченко виконує гопак | |
«Anton Omelchenko» |
- «Українці у світі» — Антон Омельченко
- Captain Scott's British Antarctic (Terra Nova) Expedition 1910—1913. Екіпаж експедиції Терра Нова капітана Роберта Фолкона Скотта. Процитовано 20 вересня 2011.(англ.)
- Бухта Омельченка на gazeta.zn.ua від 18 липня 1997 (рос.)
- Балабуха А. Великая полярная гонка. — «Чайка» № 23 (34), 03.12.2004; Владивосток, № 30 за 29.11.1996. (рос.)
- Стефан Цвейг. Боротьба за південний полюс (Капітан Скотт, 90° широти, 16 січня 1912 року)
- Стаття «Якщо не в Антарктиду — то в Лондон» Урядовий Кур'єр
- Стаття «Антарктична одіссея Омельченків» Останній Бастіон
- Іван Парнікоза (22.01.2019). Історія української Антарктики. expedicia.org. Процитовано 18.12.2019.
- Іван СТОЛЯРЧУК (25.03.2014). "Батько брав у мішок 15 кілограм землі й бігав з ним, доки не зійде сім потів". gazeta.ua. Процитовано 18.12.2019.