Операція «Прибій»

Операція «Прибій» (Березневі Депортації) — кодова назва масових депортацій населення балтійських держав 25-28 березня 1949 року. Близько 90 000 естонців, латишів та литовців було депортовано до віддалених частин Радянського Союзу. Дана операція стала однією з найскладніших здійснених радянською владою в епоху Холодної війни.[1]

«Вороги народу»: 72% депортованих були жінки та діти у віці до 16 років.

Хоча офіційно операція заявлялось, що операція має на меті викорінення куркульства, насправді вона передбачала винищення бази підтримки лісових братів в боротьбі проти радянської окупації й сприяння колективізації.[2] Тому особлива увага приділялась антирадянським націоналістам, симпатикам і родичам лісових братів, ветеранам нацистських збройних сил та родичів ув'язнених у ГУЛАГ за антирадянську діяльність.[1] Депортація виконала поставлену перед нею мету: протягом наступних декількох тижнів, майже всі домогосподарства було колективізовано.

Через високу смертність депортованих у перші декілька років після виселення, спричинену неспроможністю радянського режиму надати адекватний одяг, помешкання, через недбалість чи злий умисел, деякі дослідники вважають депортації геноцидом.[3][4][5] На основі декларації Мартенса та принципів статуту Нюрнберзького трибуналу Європейський суд з прав людини визнав березневі депортації злочином проти людяності.[6][7]

За проведення операції по виселенню цивільних людей були удостоєні орденом Червоного прапора провідні виконавці й керівники цього діяння: генерал-майор Б. Кумм, полковники О. Резєв, П. Пастельняк, Д. Таєвер, а орденами Великої Вітчизняної війни 1 і 2 ступенів нагородили генерал-лейтенанта С. Огольцова і підполковників О. Авіка, А. Прессмана і І. Якобсона.