Червнева депортація

На Західній Україні у червні 1941 року органи НКВС провели чергову, вже четверту за два роки депортацію із Західної України, якою було охоплено понад 300 тисяч осіб.[9][10]

В Північній Буковині депортації проходили у два етапи — перший відбувся 23 травня, другий — 13 червня 1941 року. У травні вивозили в основному так званих зрадників Батьківщини, засуджених Особливою нарадою при НКВС СРСР. До цієї категорії належали ті, хто прагнув виїхати за кордон чи робив спроби перейти кордон нелегально[1], а також члени ОУН[11]. Депортації підлягала 181 буковинська родина (306 дорослих осіб і 210 неповнолітніх). У 36 вагонах їх направили у Кіровську область, Красноярський край та Комі АРСР.[11]

У червні до «зрадників батьківщини», згідно з постановою об'єднаного засідання бюро Чернівецького обкому КП(б)У та обвликонкому від 8 червня 1941 року, доєднали «поміщиків, фабрикантів, активних діячів контрреволюційних партій, крупних торговців»[1]. В результаті червневої акції з Буковини було виселено 2279 родин — 7116 осіб, ще 604 особи було заарештовано.[11]

В Західній Білорусі депортація почалася в ніч з 19 на 20 червня 1941 року. Загалом із західних областей Білорусі було вислано більше 22,000 осіб.[12][13]

Деякі «зрадники батьківщини», на відміну від того, як це робилося в Балтії і Молдові, виселялися разом з родинами. Згідно з повідомленнями наркома внутрішніх справ БРСР Лаврентія Цанави секретарю ЦК КП(б) БРСР Пантелеймону Пономаренко від 21 червня 1941, таких заарештованих — учасників різних білоруських, польських, українських, російських та єврейських контрреволюційних організацій, чиновників «колишньої польської держави», білогвардійських офіцерів і іншого «контрреволюційного елементу» — було всього 2059.[12][13]

Транспорт для депортації у 1941 році. Вантажівка ГАЗ-ААА і залізничний товарний вагон. Площа Свободи, Таллінн

Депортація в Естонії почалася в ніч на 14 червня, з п'ятниці на суботу. Організатори виселення в особі керівних органів НКВС захопили транспортні засоби майже всіх діючих на той час в Естонії установ й близько першої години ночі почали одночасно заарештовувати людей великими гуртами по всій Естонії. Родинам було дозволено взяти до 100 кг особистих речей. Родичів часто силоміць розділяли.[14]

Рівень смертності серед естонських депортованих становив 60 %[4]. З близько 10 тисяч депортованих загинули близько 6 тисяч[14][15].

13 і 14 червня 1941 року відбулася депортація орієнтовно 15.600 осіб, включно з п'ятою частиною останнього законного уряду Латвії.

Під час червневої депортації 1941 року частка депортованих євреїв у населенні Латвії виявилася більшою, ніж частка депортованих латвійців.[16]

70 років першої масової депортації бессарабців. 1941-2011. Поштова марка Молдови.

Депортація в Литві почалася 14 червня і супроводжувалася близько 40 масовими стратами в період між 22 та 27 червня. Наприклад, 230 литовських в'язнів та цивільних було вбито у Правінішкіському концентраційному таборі, тоді як у в'язниці Мінська було страчено 15 в'язнів. Крім цього близько 70-80 литовських політичних в'язнів було вбито НКВС у Райняйському лісі після влаштованого литовцями Червневого повстання.[2]

Загалом з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч осіб[17].

На території Молдови виселення, яким керував уповноважений ЦК ВКП(б) по МРСР Серго Гоглідзе, проходило в ніч з 12 на 13 червня 1941 року. Згідно зі звітом, який був направлений Сталіну, Молотову і Берії, вже 13 червня з МРСР за одну ніч було вислано 24 360 осіб. Найбільше депортованих вивезли з Кишинева, Бєльц, Тараклії. Виселяли родинами, проте на шляху до місця заслання родини розділяли. Близько 8 тисяч чоловіків розподілили по трудовим таборам. Матерів з дітьми — по спецпоселенням в Казахській РСР, а також Омській та Новосибірській областях РРФСР.[18]