Орсон Веллс

Орсон Веллс народився 6 травня 1915 року, у місті Кеноша, штат Вісконсин та був підданим Римської католицької церкви. Незважаючи на статки батьків, Веллс зазнав багато труднощів у дитинстві. У 1919 році його батьки розлучилися і переїхали до Чикаго. Батько, Річард, який заробив свій статок як винахідник популярних ламп для велосипедів, став алкоголіком та перестав працювати. Мати Веллса, Беатріс (при народженні Айвз), була піаністкою та грала під час лекцій доктора Дадлі Вотсона в Чиказькому Художньому Інституті (Art Institute of Chicago) на підтримку сина і себе. Беатріс померла від жовтяниці 10 травня 1924 року в лікарні Чикаго, через чотири дні після дев'ятого дня народження Веллса. Після смерті матері Веллс перестав цікавитися музикою. Він був доправлений до доктора Дадлі Вотсона та жив з його родиною в будинку батька доктора Уотсона «Трілліум Dell», на Маршман проспекті в Гайленд-Парк, штат Іллінойс. У 10 років Орсон із третьою дочкою доктора Вотсона, Марджорі (того ж віку), втекли з дому. Вони були знайдені через тиждень: співали і танцювали заради грошей на розі вулиці в Мілуокі. Батько помер, коли Орсону було 15 років. Після закінчення школи для хлопчиків (Todd Seminary for Boys) — незалежної школи у Вудстоці, штат Іллінойс, Моріс Бернстайн, лікар з Чикаго, став його опікуном.

До школи Веллс прийшов під впливом Роджера Гілла, викладача, який згодом став директором. Гілл ввів Веллса в специфічне освітнє середовище та надав йому неоціненну допомогу своїм творчим досвідом, що дозволило Веллсу зосередити увагу на предметах, які його цікавили. Веллс поставив перші театральні експерименти та постановки саме в школі.

Після смерті батька Веллс подорожував по Європі, маючи невеликі кошти, що залишились йому у спадок. Веллс пізніше розказував, що під час мальовничої подорожі Ірландією він увійшов у Гейт-театр у Дубліні та стверджував, що він зірка Бродвею. Менеджер Гейт-театру Хілтон Едвардс пізніше сказав, що не повірив йому, але був вражений його нахабством та деякою емоційністю під час його прослуховування. Веллс дебютував на сцені Гейт-театру в 1931 році, виступаючи у ролі єврея Зюсса Герцога. Він виступав із великим успіхом, якого досяг у Сполучених Штатах. Дуже добре також грав допоміжні ролі. Після повернення в США, він зрозумів, що його слава недовговічна, і звернувся до написання проекту в школу Тодд. Веллс побував у Північній Африці, працюючи над ілюстраціями до книги Everybody's Shakespeare, які залишилися у пресі протягом десятиліть.

У 1933 році він гастролював у 3 театрах поза бродвейських постановках із компанією Кетрін Корнелл, у тому числі дві ролі у виставі «Ромео і Джульєтта». Restless і нетерплячим, коли заплановані Бродвей відкриття «Ромео і Джульєтта» був скасований, Веллс поставив драму фестивалю свого з Тодд школи, запрошуючи Micheal MacLíammóir і Hilton Едвардс з воріт театр в Дубліні з'явиться, поряд з новими світильниками-Йорку етапі. Це був великий успіх. Подальше відродження «Ромео і Джульєтта» Корнелла принесла Веллс до відома Джон Хаусман, який був кастинг для незвичайних актор привести на головну роль у Федеральному Театр проекту.

У 1935 Веллс був доповнює свій дохід у театрі працюючи на радіо в Манхеттені, працюючи з багатьма акторами, які пізніше складуть ядро його Меркурія театру.

Він одружився з уродженкою Чикаго, актрисою Вірджинією Ніколсон в 1934 році, і що він вистрілив в 8 хвилин мовчання короткометражний фільм "Серця Вік разом з нею. У подружжя була одна дочка, Крістофер. Повернувшись в Америку, Веллс завдяки протекції письменника Торнтона Уйльдера влаштувався актором в пересувну театральну трупу, а 14 квітня 1936 року в театрі «Лафайєт» відбулася скандальна прем'єра вистави «Макбет» в його постановці.

У 1937 році Веллс і продюсер Джон Хаузмен організували на Бродвеї власну антрепризу — «Меркьюрі-тіетр» (Mercury Theatre). Тут Веллс домігся міжнародного визнання за новаторський для того часу підхід до постановки шекспірівського «Юлія Цезаря»: одягнені в сучасні костюми актори грали на сцені без декорацій, освітлені химерним світлом.

У 1938 році трупа «Меркьюрі-тіетр» стала виступати з щотижневими радіоспектакль на каналі CBS. Радіотеатр відкрився постановкою «Дракули» Брема Стокера. Незабаром Веллс здійснив радіовиставу за романом Герберта Веллса «Війна світів», зробивши пародію на радіорепортаж з місця подій. Дія було перенесено в «зараз», в 30 жовтня (переддень Дня всіх святих, коли прийнято лякати і розігрувати оточуючих) 1938 року в штат Нью-Джерсі. З шести мільйонів чоловік, що слухали трансляцію, один мільйон повірив у реальність того, що відбувається. Виникла масова паніка, десятки тисяч людей кидали свої будинки (особливо після призову нібито президента Рузвельта зберігати спокій), дороги були забиті біженцями, американці кинулися якнайдалі від Нью-Джерсі, а моторизована поліція, навпаки, була спрямована в Нью-Джерсі. Телефонні лінії були паралізовані: тисячі людей повідомляли про нібито побачених кораблях марсіан владі. На флоті були скасовані звільнення на берег. Згодом владі знадобилося 6 тижнів на те, щоб переконати населення в тому, що напади не відбувалося. Після постановки радіошоу набуло скандальну популярність, і в грудні того ж року його спонсором стала компанія «Кемпбелл Суп» (Campbell Soup). Радіотеатр змінив назву на «Кемпбелл Плейхаус» (Campbell Playhouse). Що збільшився завдяки спонсорській підтримці бюджет дозволив запрошувати для участі в постановках зірок театру і кіно, таких як Лоуренс Олів'є, Лайонел Беррімор та інші (зворотним боком спонсорської підтримки стала необхідність включати в кожен випуск по три і більше реклами супів Кемпбелл). В цілому, Веллс взяв участь в 78 постановках (з них 56 в рамках «Кемпбелл Плейхаус»), після чого змушений був покинути шоу в кінці березня 1940 року через неможливість суміщати участь в радиоспектаклях з роботою в кіно. Після відходу Веллса постановки продовжували виходити протягом ще одного сезону.

Молодим режисером зацікавився Голлівуд. Веллс вимагав контракту, що забезпечує йому творчу свободу. Після довгих переговорів такий контракт був підписаний. На студії «РКО» 24-річний Веллс отримав унікальну можливість бути одночасно і автором, і актором, і режисером.

Правда, незабаром з'ясувалося, що теми, які цікавили Веллса, «не годилися», його сценарії не подобалися, знаменитості відмовлялися у нього зніматися, а керівництво студії не вирішувалося фінансувати картину без кінозірок …

Протягом одинадцяти місяців точилися суперечки. Втім, Веллс не втрачав часу і напружено вивчав кінотехніку і кіномистецтво.

До кінця 30 липня 1949 він приступив до зйомок фільму «Громадянин Кейн». На всі основні ролі Орсон запросив акторів театру «Меркюрі». У жовтні 1940 року Веллс завершив роботу над фільмом. На загальну думку, дебютна робота 25-річного режисера стала тим єдиним фільмом, який після приходу звуку в кіно справив значний вплив на світовий кінематограф. Розповідаючи історію Кейна, Веллс і його співавтор Герман Манкевич багато почерпнули з біографії газетного магната Вільяма Рендольфа Херста. Дізнавшись про це, мільярдер обіцяв продюсерам великі гроші, якщо вони знищать негатив. Фільм проте вийшов в прокат, але газети Херста зробили все, щоб його потопити. Студія втратила 150 тисяч доларів.

Зйомку своєї другої картини — «Чудові Емберсони» (1942) — Веллс закінчив в той час, коли падали бомби на Перл Харбор. Потім він взяв участь як актор, сценарист і продюсер в створенні детективного фільму «Подорож в страх».

У цей час у Голлівуді проводили боротьбу з марнотратством. Їх «Емберсони», ще не змонтованих, вирізали (без відома автора) кілька важливих сцен і оголосили фільм комерційним провалом. Веллса зобов'язали сплатити переробки «Подорожі в страх» і грубо виставили за двері «РКО».

Веллс продовжував працювати на радіо як автор і актор (а під час війни і як пусбліціст-оглядач), брав участь у концертах для відбувають на фронт олдат — він показував фокуси. 7 червня 1944, всього через добу після висадки союзників, Орсон вів захоплюючий репортаж з Нормандії.

Веллс був лібералом лівого спрямування і підтримував прогресивні перетворення президента Рузвельта як член його знаменитого «мозкового тресту». Президент навіть радився з ним з приводу своїх промов. Орсон брав участь у передвиборній компанії Рузвельта.

З січня 1945 року Веллс вів рубрику політичних новин у ряді центральних газет, а після війни поєднував роботу в театрі з діяльністю на телебаченні.

Нарешті завдяки особистій підтримці відомого продюсера Семюеля Спігель, йому вдалося повернутися на кіностудію в ролі постановника. Правда, умови були жорсткі: Спігель контролював не лише монтаж, але і зйомки. Можливо, саме з цієї причини антифашистський фільм «Чужинець» (1946) не став найкращим твором Веллса.

У 1948 році Орсон отримав можливість поставити ще дві картини: «Леді з Шанхаю» і «Макбет». Після невдалого прокату обох картин режисер був змушений переїхати до Європи.

Нова сторінка творчості Веллса відкрилася 1962 роком. Протягом п'яти наступних років йому вдалося зняти три фільми, процес створення яких він контролював на всіх стадіях, від сценарію до остаточного монтажу: «Процес» (1962), «Опівнічні дзвони» («Фальстаф», 1966) і «Безсмертна історія» (1967).

У 1975 році на екрани вийшов художньо-документальний фільм «Ф як фальшивка» (1975), який став останньою великою роботою майстра.

Веллс виконував головні ролі у всіх своїх фільмах, грав також у картинах інших режисерів. Однією з його найвідоміших акторських робіт стала роль Гаррі Лайма — жвавого і безпринципного ділка, який спекулює в роки війни на «чорному ринку» («Третя людина» — The Third Man, 1949).

Помер в Лос-Анджелесі 10 жовтня 1985 року від інфаркту.

Орсон Веллс офіційно був тричі одружений. Перший шлюб з акторкою Вірджинією Ніколсон був зареєстрований у 1934 році. Пара розлучилася у 1940. У них народилася дочка Крістофер 27 березня 1938 року.[11] Наступним захопленням Орсона стала мексиканська акторка Долорес дель Ріо. Та стосунки протримались лише два роки[12]. У 1943-му він одружився з Рітою Гейворт. У них народилась донька Ребекка. Ріта подала на розлучення у 1949 році.[13] Третьою та останньою дружиною стала італійська акторка Паола Морі. Вони зустрілись влітку 1952 року, через три роки пара побралася.[14] У 1961 році Веллс на зйомках стрічки «Процес» знайомиться з хорватською акторкою Ойєю Кодар. Дружина не стала завадою для початку стосунків між закоханими. Вони тривали до смерті Веллса у 1985 році.[15]

Характерним для творчості Веллса є часте використання дзеркальних відображень і тіней.

«Я хочу представити вам фільм про шахрайство, про фальсифікації, про брехню. Будь-яка історія, якби була розказана на ринку, біля каміна або в кіно, майже, напевно, брехлива, але обіцяю вам, що на цей раз все буде інакше. Все, що ви почуєте від нас протягом наступної години, буде правдою, заснованою на перевірених фактах».- про фільм «Ф як Фальшивка».

«Уже в „Громадянинову Кейні“, але ще з більшою силою в наступних картинах Орсона Веллса виражено його надзвичайно особисте, відкрите і благородне бачення світу». — Франсуа Трюффо.

"Орсон Веллс, цей примхливий геній, всюди дотримується особистого інтересу і прямо говорить нам наступне: "Прошу вибачення за те, що я негідник; моєї провини немає в тому, що я геній; я вмираю, любіть мене «». — Франсуа Трюффо.

У 2018 році похідний прикметник від прізвища режисера Wellesian було включено до Оксфордського словника англійської мови.

• Офіційний сайт
• Orson Welles на сайті TCM Movie Database (англ.)
• Онлайн перегляд фільму Orson Welles — The One Man Band (1995)
• Бібліографія Орсона Веллса