Основні права і свободи

Основні права і свободи — гарантовані державою права її громадян. Ці права і свободи вважаються найважливішими в державі, вони обумовлюють зміст інших прав і свобод громадян[1].

Французька декларація прав людини і громадянина 1789 року

Історія
Основні права німецького народу, розфарбована літографія, Франкфурт-на-Майні, 1848 рік

Коріння основних права і свобод вбачають в Великій хартії вольностей від 1215 року, яка обмежила королівську владу в Англії та надала певний мінімум правового захисту проти свавілля владодежців. Наступним великим кроком був Habeas Corpus Act 1679 року, який письмово зафіксував захист від довільного арешту. В 1689 році англійський парламент прийняв Білль про права, який окрім обмежень політичної влади короля, забороняв арешт без рішення суду.

Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 року проголошувала свободу, рівність, свободу віросповідання, свободу думки, святість права власності та інше.

Декларація незалежності США заявляє і гарантує право на життя, невідчужуваними правами стали свобода і прагнення до щастя. Перші десять поправок до американської конституції (відомі як Білль про права, набули чинності в 1791 році) у сукупності вперше зафіксували перелік основних прав і свобод у сучасному розумінні. І сьогодні в американській судовій практиці на ці поправки спираються яка на беззаперечні підстави чи аргументи.

Співвідношення основних прав і свобод та загальних прав людини

Основні права і свободи тісно пов'язані з ідеєю прав людини. Загальна правозахисна ідея в свою чергу знаходить свої філософські коріння в ідеї природних прав. Права людини вважаються природними, а не створеними шляхом правотворчості. Основні права і свободи зазвичай визначають як «безпосередньо діючі норми права», тобто викладення прав людини у формі позитивного права.

Іноді основні права і свободи визначають як ті, що залежать від громадянства. Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права є важливими джерелами прав людини, але вони є лише деклараціями та побажаннями і самі по собі не мають сили юридичної норми чи припису навіть на території тих країн, які до них приєднались (якщо відповідні права не будуть захищатись в національному законодавстві).

Правові джерела

Як правило, основні права і свободи сформульовані в конституції відповідної держави. Наприклад, основні права містить Основний закон ФРН, Федеральна конституція Швейцарії, конституція Російської Федерації, конституція Азербайджану і багато інших. Конституція України не містить термін «основні права і свободи», але використовує схоже поняття «Конституційні права і свободи».

Основні права можуть також містити інші закони або міжнародні договори. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свободи стала джерелом відповідних прав для громадян тих країн, які приєднались до неї. В Україні важливим документом став указ президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини»[2].

Хартія основних прав Європейського Союзу виконує відповідну роль з 1 грудня 2009 року — з моменту набрання чинності Лісабонського договору.

Національні особливості

В США основними (фундаментальними) вважаються права людей, які гарантує уряд. Ці права перераховані в конституції США, а Верховний суд США визнав їх «фундаментальними». Окремі штати можуть додатково гарантувати інші права в якості фундаментальних. Тобто, штати можуть додати, але не може применшити або обмежити основні права.

Відповідно до преамбули чинної конституції Франції (1958 року), принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року мають сьогодні конституційну силу. Багато законів та інших нормативних актів були відмінені, оскільки, на думку Конституційної ради Франції або Державної ради, вони не узгоджувались з Декларацією.

В Україні

В Національній стратегії у сфері прав людини[2] перелічені наступні напрямки:

  • Забезпечення права на життя
  • Протидія катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню
  • Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
  • Забезпечення права на справедливий суд
  • Забезпечення свободи думки і слова, вираження поглядів і переконань, доступу до інформації та вільного розвитку особистості
  • Забезпечення свободи мирних зібрань та об'єднань
  • Забезпечення права на участь в управлінні державними справами та у виборах
  • Попередження та протидія дискримінації
  • Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків
  • Протидія гендерному насильству, торгівлі людьми та рабству
  • Протидія домашньому насильству
  • Забезпечення прав корінних народів і національних меншин
  • Забезпечення права на працю та соціальний захист
  • Забезпечення права на охорону здоров'я
  • Створення умов для розвитку підприємницької діяльності
  • Забезпечення права на освіту
  • Забезпечення права на приватність
  • Забезпечення прав дитини
  • Забезпечення прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні
  • Забезпечення прав учасників антитерористичної операції
  • Захист прав внутрішньо переміщених осіб
  • Ужиття необхідних заходів для захисту прав осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України
  • Забезпечення прав громадян України, які проживають у населених пунктах Донецької і Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження
  • Звільнення заручників та відновлення їхніх прав

По кожному з напрямків викладаються сутність права та проблем, сформульовані «Стратегічна мета» та «Очікувані результати».

См. також

Примітки
  1. Авакья С.А. (2001). Основные права и свободы. Конституционное право. Энциклопедический словарь. Процитовано 20 лютого 2014.
  2. «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» Указ Президента України від 25 серпня 2015 року № 501

Посилання

Література
  • М. Кармазіна. Загальна декларація прав людини // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.263 ISBN 978-966-611-818-2
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
  • Robert Alexy: Grundrechte (PDF; 51kB). In: H. J. Sandkühler (Hg.): Enzyklopädie Philosophie, Hamburg 1999.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.