Островський Леонід Альфонсович

Леонід Островський народився у Ризі. Жив із сім'єю в районі Московський форштат, котрий у повоєнні роки вважався найбільш криміногенним у місті. Батько загинув від травми, отриманої на заводі, коли Леонідові було всього вісім років. Хлопець у ранньому віці був змушений іти працювати слюсарем-збиральником на заводі «Гідрометприбор». Тим не менш, від бандитського оточення Островського врятував саме футбол. З 1948 року він займався в ДЮСШ ВЕФ, а через деякий час — в ДЮСШ «Даугава», грав у лінії нападу. Разом з юнаками «Даугави» виграв в 1953 році юнацьку першість СРСР з футболу. У фіналі, виграному з рахунком 5:3, Островського вперше було переведено в лінію оборони на лівий край (через травму основного гравця захисту).

У 1954 році Островського в числі інших восьми хлопців-переможців зарахували до основного складу «Даугави». В дебютному сезоні Леонід провів 29 ігор у складі ризького клубу.

26 квітня 1956 після календарної гри «Даугави» в Харкові захисник отримав запрошення Костянтина Бєскова перейти до стану московського «Торпедо». Основним аргументом для Островського стала можливість грати в збірній СРСР. Однак спочатку футболіст не потрапляв навіть до основи москвичів. Вперше Леонід вийшов на поле аж у другому колі. Незабаром клуб залишив Бєсков, а новий тренер Маслов одразу високо оцінив можливості гравця та довірив йому місце у основному складі. Кар'єра в «Торпедо» в Островського складалася дуже добре — був чемпіоном і призером національної першості, володарем та фіналістом Кубка СРСР. Однак саме життя в столиці було для нього незатишним.

У 1963 році Леонід Альфонсович зважується на перехід до київського «Динамо», що викликав негативну реакцію у керівників «Торпедо». Гравця обіцяли дискваліфікувати і майже півроку змусили не грати: Островський брав участь у матчах першості Києва та виступав у дублі «Динамо» під чужим прізвищем. Однак у підсумку конфлікт владнали, і захисник отримав право захищати кольори своєї нової команди.

У 1968 році через травму Островський був змушений завершити активні виступи та розпочати тренерську діяльність. Спочатку працював наставником у ДЮСШ «Динамо», потім очолив черкаський «Дніпро». Однак згодом все ж повернувся до роботи з дітьми, якою й займався аж до 1975 року, коли отримав запрошення від одного з грузинських клубів.

Після повернення до Києва розлучився з дружиною, почав пиячити. Коли не стало коштів на алкоголь, пішов працювати бригадиром вантажників на винзавод, від чого ситуація з пияцтвом лише погіршилася. Згодом, завдяки допомозі друзів влаштувався вантажником на тютюнову фабрику, а з часом отримав посаду начальника ділянки в РСУ. Наступним місцем роботи Островського стала майстерня при Києво-Печерській лаврі, де Леонід Альфонсович займався реставрацією пам'ятників.

Однак увесь цей час видатного футболіста тягнуло до улюбленої гри і у середині 90-х йому запропонували роботу інструктора у міськраді «Динамо», де Островський займався переважно роботою з паперами. Тоді ж він зустрів і жінку, що підтримала його у складний період та допомогла остаточно оговтатися після алкогольного полону. Руку допомоги протягнуло і керівництво футбольного клубу «Динамо», яке знову дозволило Леоніду Альфонсовичу працювати наставником юних футболістів у ДЮСШ.

16 квітня 2001 року Леонід Островський помер. Поховано його було на Байковому кладовищі[3].

Виступи у збірній

Леоніда Островського було тричі включено до заявки збірної СРСР на чемпіонатах світу, однак у 1958 році він на полі жодного разу так і не з'явився. Дебютував захисник у складі головної команди країни 18 листопада 1961 року у матчі проти збірної Аргентини (1:2). Всього ж за збірну Островський провів 9 ігор. На чемпіонаті світу 1966 року провів дві гри та посів разом з командою четверте місце.

Ігри Леоніда Островського за національну збірну СРСР
#	Дата	Місце	Стадіон	Матч	Рахунок	Турнір
01.	18.11.1961		«Рівер Плейт», Буенос-Айрес	Аргентина —  СРСР	1-2	Товариський матч
02.	22.11.1961		«Насьональ», Сантьяго	Чилі —  СРСР	0-1	Товариський матч
03.	29.11.1961		«Естадіо Сентенаріо», Монтевідео	Уругвай —  СРСР	1-2	Товариський матч
04.	31.05.1962		Стадіон імені Діттборна, Аріка	Югославія —  СРСР	0-2	Фінальна частина ЧС-1962
05.	03.06.1962		Стадіон імені Діттборна, Аріка	Колумбія —  СРСР	4-4	Фінальна частина ЧС-1962
06.	06.06.1962		Стадіон імені Діттборна, Аріка	Уругвай —  СРСР	1-2	Фінальна частина ЧС-1962
07.	10.06.1962		Стадіон імені Діттборна, Аріка	Чилі —  СРСР	2-1	Чвертьфінал ЧС-1962
08.	12.07.1966		«Ейрсом Парк», Мідлсбро	Північна Корея —  СРСР	0-3	Фінальна частина ЧС-1966
09.	20.07.1966		«Рокер Парк», Сандерленд	Чилі —  СРСР	1-2	Чвертьфінал ЧС-1966

Командні трофеї

• Чотириразовий чемпіон СРСР (1960,1966,1967,1968)
• Дворазовий срібний призер чемпіонату СРСР (1957,1961)
• Триразовий володар Кубка СРСР (1960,1964,1966)
• Дворазовий фіналіст Кубка СРСР (1958,1961)

Виступи у збірній

• Учасник трьох чемпіонатів світу (1958, 1962, 1966).

Особисті відзнаки

• Майстер спорту СРСР (1959)
• Майстер спорту міжнародного класу (1966)
• Заслужений майстер спорту СРСР (1991)
• Згідно з опитуванням газети «Український футбол» у 2001 році увійшов до символічної збірної України XX століття.
• У списках найкращих футболістів України (4): № 1 (1963,1964,1965,1966)

• Профайл на сайті «Збірна Росії з футболу» (рос.)
• Профайл на сайті «Історія українського футболу» (рос.)
• 50 найкращих. «Динамо» (Київ). Частина перша (рос.)

Інтерв'ю

• Л.Островський: Не стань я футболістом — бути б мені бандитом (рос.), 1996