Отортен

Гора знаходиться в регіоні проживання мансі. Корінному населенню вона була відома здавна. Оригінальна народна назва вершини Лунт-Хусап-Сяхил або скорочено Лунт-Хусап в дослівному перекладі означає «Гора гусячого гнізда» чи просто «Гусяче гніздо». Її пов'язують з місцевим озером Лундхусаптур, чия назва в перекладі означає «Озеро гусячого гнізда» або «Озеро одинокої гуски»[1 2]. Коріння обох топонімів лежить у давній мансійській легенді, за якою, під час Всесвітнього потопу на озері вижила одна-єдина гуска.

Росіяни, колонізуючи Північний Урал, дещо змінили звучання етнічних назв. Наприклад, гірничий інженер М. І. Стражевський, який відвідав околиці гори у складі експедиції Е. К. Гофмана в 1847 році, описував місцевий краєвид так: «Прямо на південь від моєї точки спостереження лежить передня частина Потуорн-ньйоля; за ним високо здіймається Мотю-Чахль[2 1], а за ним, ще більше прикрашаючи красу гірського краєвиду, височіє Лунт-Хужем-Чахль[2 2], зубчастий кам'яний кряж, з якого витікають Лосва[2 3] і Мотю зі своїми притоками»[1 1].

Втім, цим спотворення не обмежилось. За кілька кілометрів на північ від Лунт-Хусап-Сяхила лежить менша вершина, яку мансі називали Вот-Тар-тан-Сяхил. З нею пов'язують сюжет мансійської казки про скам'янілого богатиря Отортена[1 3] (власне Отортен перекладається з мансійської як «гора, що випускає вітри»). В ході картографічних робіт російські дослідники помилково привласнили назву Вот-Тар-тан-Сяхила вершині Лунт-Хусап-Сяхил, одночасно спростивши її звучання до Отортен. Ця помилка усталилась, таким чином, сучасна офіційна назва гори не відповідає історичній мансійській.

Отортен лежить у центральній частині мерідіанального хребта Поясовий Камінь і є його найвищою точкою. Згідно сучасних метричних даних висота цієї гори становить 1234 м, однак у 1950-х роках її помилково визначали у 1182 м. Сусідні вершини незначно поступаються їй розміром, займаючи приблизно той же висотний діапазон (800—1100 м). Найближча до Отортена вершина — гора Моттьовчахл (1095 м) — височіє за 3 км від нього у напрямку північного сходу. Ще одна відома вершина навколишньої місцевості — гора Холатчахль (також гора Мерців, Солатчахл, 1096 м) — віддалена від Отортена на 14 км у південному напрямку[1 4].

Обриси зазначених гір м'які, їхня форма конусоподібна, вершини згладжені, схили відносно пологі, не пересічені глибокими долинами водотоків чи іншими формами ерозійного рельєфу. До висоти 650—700 м Отортен вкриває тайга, вище цієї позначки вона переходить у рідколісся, вершина гори взагалі безліса і вкрита кам'яними розсипами. На вершині багато місць з відслоненнями гірських порід. Крім них характерна риса Отортена — дивовижної форми скелі-останці, яких особливо багато на західному відрозі гори. Вони утворились внаслідок вивітрювання материнської породи і в деяких місцях схожі на вулиці і брами, тому це скупчення іноді називають «кам'яним містом». На південному схилі Отортена на висоті 885 м розташований давній льодовиковий кар, який в ході геологічної історії також набув згладжених обрисів і тепер виглядає як заглибина. Цю виїмку наповнює легендарне озеро Лундхусаптур. З нього бере початок річка Лозьва[1 2]. Крім цих водойм на Отортені є два струмки: один у лощині над озером, а другий біля підніжжя гори[1].

Гора Отортен розташована на крайній півночі Свердловської області, в Івдельському міському окрузі, на кордоні з Республікою Комі. Навколишня місцевість вирізняється вкрай незначною густиною населення, яке складають переважно мансі, що займаються напівкочовим оленярством і мисливством. Промислової чи транспортної інфраструктури поблизу вершини немає.

Гора Отортен із середини XX століття привертає до себе увагу любителів спортивного туризму. Спочатку піднятись на неї було почесно з огляду на відносно значну висоту вершини та, особливо, її віддаленість від осередків цивілізації. З 1950-х років сюди здійснювали багатоденні походи досвідчені мандрівники у складі добре підготованих туристських груп. За сучасною класифікацією Отортен відносять до класу складності 1А, 1Б[1 1].

У 1959 році до Отортена вирушила група під проводом І. О. Дятлова. Не діставшись цієї вершини, група у повному складі загинула на горі Холатчахль за таємничих обставин. Це підігріло цікавість до обох вершин, тому в XXI столітті Отортен залишається популярним напрямком туризму, але тепер вже не з міркувань складності, а з точки зору історико-пізнавального туризму. Як правило, Отортен відвідують під проводом мансійських провідників в рамках походів до Холатчахлю, перевалу Дятлова і плато Маньпупуньор. В 2018 році біля підніжжя гори інтернаціональною групою волонтерів облаштовано гірський табір Отортен, який включає модульні будиночки і санітарну зону. Користування обладнанням табору безкоштовне для всіх бажаючих[1]

1. Сучасна назва Моттьовчахл.
2. Під цієї назвою мається на увазі Лунт-Хусап-Сяхил.
3. Сучасна річка Лозьва.

1. Рундквист Н., Задорина О. Отортен / Урал. Иллюстрированная краеведческая энциклопедия. — Издательство «Квист», 2013.(рос.)
2. Рундквист Н., Задорина О. Лундхусаптур / Урал. Иллюстрированная краеведческая энциклопедия. — Издательство «Квист», 2013.(рос.)
3. Анисимкова А. Дочки Отортена // Земное тепло. Мансийские сказы. — Л.: Детская литература, 1979.(рос.)
4. Рундквист Н., Задорина О. Поясовый Камень / Урал. Иллюстрированная краеведческая энциклопедия. — Издательство «Квист», 2013.(рос.)

1. Горный лагерь Отортен [Гірський табір Отортен]. nordic-ural.ru ((рос.)). Процитовано 25 травня 2020.