Отто ван Веен

Народився у місті Лейден. Точної дати народження митця не збережено і її позначають як 1556 р. Батько майбутнього художника був бургомістром і родина була не бідною. Вважають, що малий Отто почав опановувати художню майстерність у лейденського майстра Ісаака ван Сваненбурга (1537—1624).

Відомо, що у жовтні 1572 року католицька за віросповіданням родина ван Веен перебралась на житло у Антверпен, а потім у місто Льєж. Два інші вчителі художника початківця — Жан Ремі та Домінік Лампсоніус, останній гуманіст і письменник більше, ніж художник. Лампсоніус знався на латині, мав університетську освіту і чотири роки працював секретарем кардинала Реджинала Пола у Кентербері, в Англії. Прагнення мати непогану освіту і знання мистецтва привело до бажання відвідати папський Рим.

З 1576 року він в папському Римі. Відомостей про цей період небагато, за припущеннями він вивчав твори італійських (і римських) маньєристів, стилістику котрих матимуть його твори до кінця століття. Він засвоїв розповсюджені італійські схеми, особливо бачені в релігійних композиціях і сам потім їх робив («Містичні заручини Катерини Александрійської з католицькою церквою», «Оплакування Христа»), хоча він був слабким у власних композиціях.

З перебування у Італії він виніс зацікавленість у історичному живопису, характерному для італійців. Так, свідоцтвом тому стала серія декоративних картин про повстання батавів проти давньоримських колонізаторів-загарбників. Батавів нідерладці вважали власними попередниками в античності. В серії в повній мірі відбилися давні уроки маньєризму, засвоєні Отто ван Вееном у власних нідерландських, а потім у італійських вчителів. В серії про повстання батавів Отто ван Веен починає як учень італійців-маньєристів (великі фігури, що наче скопійовані з давньоримських рельєфів), а закінчує як учень нідерландських майстрів, здатних вмістити в картину безліч дрібниць і подами мікрокосмос у макрокосмосі. Серія прикрашала залу засідань Генеральних Штатів у місті Гаага і практично мала державницьке значення (хоча була слабкою за композиціями).

Як представник течії маньєризму він непоганий портретист. Він навіть здатен створити з мініатюрного портрета, створеного олійними фарбами, стравжню коштовність («Портрет Алессандро Фарнезе», Музей мистецтв округу Лос-Анджелес).

Отто ван Веен мав двох братів. Пітер ван Веен так і залишився аматором. Художником став другий брат Гісбретс ван Веен (1562—1628).

Історіографом художника намагався бути Карел ван Мандер. Так, Мандер сповіщав, що Отто ван Веен повертався на батьківщину кружним шляхом і встиг попрацювати у місті Прага на австрійського імператора Рудольфа ІІ та на Вільгельма V Баварського у Мюнхені. З урахуванням погано збережених відомостей про ранні роки митця, зрозуміло, що Карел ван Мандер і сам знав про художника мало.

Художник поимер у Брюсселі 1629 року.

Отто ван Веен. «Портет Алессандро Фарнезе», Музей мистецтв округу Лос-Анджелес

• «Христос в домі Марії і Марфи»
• «Вознесіння Богородиці», ескіз до вівтаря
• «Оплакування Христа», кінець 16 ст.
• «Блокада Лейдена іспацями і розділ їжі голодуючим городянам», 1574 р., Державний музей (Амстердам)
• «Художник в оточенні родини», 1584 р., Лувр, Париж
• «Перемога батавів над легіоном римлян біля Рейна», Державний музей (Амстердам)
• «Мучеництво апостола Андрія Першозваного», 1599 р.
• «Портрет Ніколаса Рококса», 1600 р.
• «Александр Фарнезе, герцог Пармський», 1592 р.
• «Йоганн Міреус», четвернтий архієпископ Антверпена, Будинок Рубенса
• «Граф Хендрік ван ден Берг», 1618 р.
• «Молодичка з папугою»

• 
  Отто ван Веен. «Александр Фарнезе», герцог Парми і П'яченци
• 
  Отто ван Веен. «Алонсо Ідьякес з небесним покровителем»
• 
  Отто ван Веен. «Ніколас Рококс», 1600 р.
• 
  Отто ван Веен. «Йоганн Міреус», четвертий архієпископ Антверпена, 1611 р.

Отто ван Веен. «Батав Брінно закликає до повстання проти римських загарбників», до 1613 р., Державний музей (Амстердам)

• 
  Отто ван Веен. «Вознесіння Богородиці», ескіз до вівтаря, кінець 16 ст.
• 
  Отто ван Веен. «Алегорія лікування душі від сліпоти» (в присутності богині мудрості Мінерви та бога Хроноса)
• 
  Отто ван Веен. «Оплакування Христа»
• 
  Отто ван Веен. «Заколот Клавдія Цивіліса », Державний музей (Амстердам)

• Антверпенська школа
• Північний маньєризм
• Живопис бароко
• Фламандське бароко
• Будинок Рубенса
• Історичний живопис
• Живопис фламандського бароко
• Золотий кабінет шляхетного і вільного мистецтва живопису, книга біографій

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Отто ван Веен

• Belkin, Kristin Lohse: Rubens. Phaidon Press, 1998. ISBN 0-7148-3412-2.
• Bertini, Giuseppe: «Otto van Veen, Cosimo Masi and the Art Market in Antwerp at the End of the Sixteenth Century.» Burlington Magazine vol. 140, no. 1139. (Feb. 1998), pp. 119–120.
• Montone, Tina, "'Dolci ire, dolci sdegni, e dolci paci': The Role of the Italian Collaborator in the Making of Otto Vaenius's Amorum Emblemata, " in Alison Adams and Marleen van der Weij, Emblems of the Low Countries: A Book Historical Perspective. Glasgow Emblem Studies, vol. 8. Glasgow: University of Glasgow, 2003. p.47.
• Rijksmuseum Amsterdam, Otto van Veen's Batavians defeating the Roman (sic)
• Van de Velde, Carl: «Veen [Vaenius; Venius], Otto van» Grove Art Online. Oxford University Press, [accessed 18 May 2007].
• Сборник «Питер Пауль Рубенс. Письма, документы, суждения современников», автор-составитель Егорова К. С. М, «Искусство», 1977
• Елена Матвеева «Фламандская живопись XVII века». Издательство «Белый город». — 2008. — 127 c. ISBN 978-5-7793-1472-5