Паламарчук Іван Григорович

Народився у 1911 році в селі Чорна Чорнянського району Одеської області (тепер — Подільський район Одеської області).

Жив і працював в Одесі.

Член ОУН. Заарештований у 1944 році.

Відбував каторгу на Воркуті, у таборі суворого режиму Річлаг, на шахті «Капітальна», де товаришував, зокрема, з латвійським юристом і письменником Артуром Звейніксом і вояком УПА Ярославом Мартинцем.

Разом з Звейніксом, Мартинцем та іншими українськими патріотами організував у концтаборі антирадянську організацію. Її члени писали листівки-звернення, в яких розкривали злочини СРСР — штучний Голодомор 1932—1933 років, злочини Сталіна і його оточення в роки війни, знищення царської сім'ї, старої інтелігенції, військових спеціалістів, розкуркулення, насильницьке запровадження колгоспів, сталінські репресії. Також описували каторжне життя політв'язнів, знущання над ними в тюрмах і концтаборах, депортацію народів та ряд інших злочинів.

Листівки завжди починалися словами, що Сталін є ворогом усіх народів СРСР номер 1. Закінчувалися словами «Смерть Сталіну!». Крім цього, один із учасників організації, Костя Лісовий, намалював картину «Трупи під брамою концтабору». Зобразив побитих втікачів з написом «Это будет с каждым, кто попитается бежать». Картину вирізав на листі гуми, щоб робити відтиски на папері. Під керівництвом Паламарчука вирізали на гумі також і тексти листівок. Все це вкладали в конверти із заздалегідь написаними однією рукою адресами. Листи пакували в консервні бляшанки, які запаювали оловом. Всередину вкладали щось важке, щоб вага банки була подібною до справжньої тушкованки. Паламарчук вмовив двох німців-спецпоселенців виносити банки із шахти.

У багатьох учасників організації на волі в різних містах і селах СРСР були надійні друзі. Німці вкладали банки в фанерні пачки і посилали цим адресатам. Адресати розрізали банки і діставали листи, які потім опускали в поштові скриньки різних населених пунктів і розсилали по всьому СРСР. Для кінцевої розсилки учасники організації брали з газет адреси передовиків виробництва, Героїв соцпраці, вчителів шкіл, тощо. Крім цього, частину запакованих листівок члени організації ховали у вагони з вугіллям, що розвозили по СРСР.

Такі розсилки робили біля трьох років. Дехто з адресатів відносив листи до КДБ. Але відправників довго не могли вирахувати. Доки в одному з кінотеатрів Воркути хтось не жбурнув в зал з балкона пачку таких листівок. У КДБ зрозуміли, що автори листівок знаходяться на Воркуті. З часом — їх вирахували[1].

Дружина Паламарчука порвала з ним відносини (ймовірно — примусили), а сина — віддала до дитбудинку.

Влітку 1962 року хлопця (ймовірно — Віктора) знайшов письменник Володимир Караташ, який 2,5 місяці сидів в одній камері з Костею Лісовим, а потім — з Цімерманом; з Паламарчуком — говорив біля двох годин через стіну, коли той ще був живий; а після суду — відбував ув'язнення у штрафному концтаборі Джезказгана разом з Іваном Кримусем та Дмитром Назаруком. Караташ розповів синові Паламарчука про батька. Хлопець тоді вчився на першому курсі Одеського університету, на факультеті іноземних мов, на англійському відділенні. Станом на початок 2010-х років Володимир Караташ припускав, що син Паламарчука на той момент жив в Одесі.

Як поет, Паламарчук був на особливому обліку в таборі Річлаг. Під час обшуку взимку 1951 року у нього знайшли вірші, за що оперуповноважений Ільїчов посадив поета у карцер.

Вже після смерті Паламарчука вірші, написані на цигарковому папері, приніс іншому в'язню і теж письменнику, Володимиру Косовському, один із табірних друзів Паламарчука, забравши на шахті зі схованки. За ніч Косовський їх вивчив напам'ять. А на початку 90-х — надіслав до альманаху творчості колишніх політв'язнів «Біль». Вони увійшли до 3-го випуску альманаху, який вийшов у 1993 році[2].

• Життя Паламарчука у концтаборі і суд над ним описав Володимир Караташ у книзі «На барикадах Кенгіра» у розділі «Шахта «Перша капіталка»[3].

• Про Івана Паламарчука на сайті «Поетичні майстерні»
• Про Паламарчука Івана Григоровича на сайті «Открытый список»(рос.)
• Прометеї Заполяр'я// Чорноморські новини. — 2014. — 14 червня (№45-46).