Палац Ковнера

Палац розділений на два корпуси які є практично симетричними. В центральній кімнаті, в яку вів головний вхід та ведуть коридори корпусів збереглася оригінальна старовинна кам'яна плитка та дерев'яна стеля. З центральної кімнати на задній двір виходять три напівкруглі вікна практично у повну висоту будівлі.

Так як власник палацу був досить успішним колекціонером європейського мистецтва, то вся будівля була обставлена та обвішена скульптурами та картинами. Підлога була встелена дорогими килимами.

Після розпаду Карпатської України на Закарпатті виникають підпільні групи серед усіх верств населення, та найбільше було молоді. Організатором підпільної боротьби за воз'єднання Закарпаття з Україною стали випускники Мукачівської торговельної академії А. Цуга, Д. Бандусяк, М. Габовда, В. Потушняк та Ужгородської духовної семінарії С. Пап, П. Погоріляк. Осередки були створені майже у всіх середніх школах краю. Учнівською молоддю займались А. Глуханич, М. Орос і В. Маркусь.

У липні 1942 року в палаці Ковнера відбулися три засідання військового трибуналу фашистської Угорщини. На них судили патріотів Закарпаття за те, що вони боролися за відторгнення Закарпаття від Угорщини і воз'єднання з Україною.

Підвальні приміщення палацу стали місцем катувань. Крик катованих не було чути на вулицю так як парк поглинав стогін жертв. В залах, де колись проводилися бали для аристократії, квадратно-рядовим способом сиділи політв'язні, а над ними в бойовій готовності стояли жандарми. Суворо заборонялось дивитись вправо чи вліво. Сиділи в'язні в позиції струнко, зміна рук і ніг могла відбуватися тільки по команді старшого по наряду жандарма. В цих приміщеннях і спали валетом. Звідси виводили і на допити.

Були підібрані слідчі з великим досвідом. Це були два поляки, які пройшли німецьку фашистську школу катувань на Західній Україні, місцеві німці-шваби, які знали історію Закарпаття, його традиції і звичаї, колишні вчителі-русини, віддані святостефанській короні, які ненавиділи все українське, а також угорці, з яких мало хто знав українську мову. Для одержання бажаних для слідства матеріалів об'єдналися всі антиукраїнські сили. Один і той же в'язень передавався з рук одного до рук другого ката. Не питаючи прізвища, кожний з них починав свою діяльність через застосування так званого бойового хрещення, тобто бив політв'язня куди попало, примушував з опухлими ногами танцювати. Тільки після цього починався допит. Незважаючи на всі тортури, ковнерівці тримались мужньо.

Як відмічалося у вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 р., всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку дослівно записано: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв'язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».

Стратегія підпільників була ясна. Та докази, на які опирався військовий трибунал, були тільки зізнання підсудних, велика кількість літератури, яка була вилучена під час арешту та обшуків. Військовий трибунал всіх без винятку засудив до різних строків ув'язнення в тюрмах Шаторолйоуйгеля та Будапешта.

Як свідчать матеріали допитів та вирок, військовий трибунал мав справу не тільки з сильною підпільною організацією, але і рухом, який, здавалось би, неможливий при тоталітарному режимі. Про рух свідчать і такі заходи, як вивішення синьо-жовтого прапора 15 березня 1941 року на Замковій горі в Хусті (день проголошення Карпатської України), випуск нелегальної газети «Чин», яка різко критикувала окупаційну політику гортистів на Закарпатті: закликала до дій проти окупантів. Це також випуск листівок, українських календарів, демонстративний щорічний вихід молоді 1 листопада на січові могили, на могили січових стрільців у Мукачеві тощо.

У «Ковнер-каштелі» перебували:

• Іван (Маргітич) — єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії — Засуджений в липні 1942 за належність до юнацтва ОУН.
• Пап Степан — один із організаторів Пласту на Закарпатті, член крайової екзекутиви ОУН, вояк Карпатської Січі, історик та священик.
• Бандусяк Дмитро — окружний провідник ОУН Закарпаття у 1944—1946.
• Осип Данко — український вчений, бібліограф, правник, громадський, культурний і політичний діяч в США. Член УВАН, дійсний член НТШ в Америці.