Палдіскі

Місто було засноване Петром I в XVII ст. Підписавши Ништадтський мир, шведи просили Петра тільки про одне — не будувати тут військового порту. Але Петро I сказав: «Гавані військових кораблів бути». Будівництво йшло з великим розмахом і досить швидкими темпами. На березі півострова Пакрі були побудовані фортеця, казарми, острог, будинки для офіцерів гарнізону, інші господарські будівлі. Будівлі «гавані для військових кораблів» велись силами солдат, «вільних робітних людей» і каторжників. Селище з перших днів будується по регулярному плану з прямокутною мережею вулиць. З тих часів залишилось багато визначних пам'яток, але головна з них — це Петровська фортеця. Колосальні Петровські сухі доки можуть посперечатись своїми розмірами з доками Кронштадта, незважаючи на запустіння.

В 1762 р. Рогервік указом Катерини II перейменований в Балтійський Порт, в 1787 році він отримав статус повітового. Сюди в 1775 році після жорстокої екзекуції привезли Салават Юлаєва і його батька, 25 років провів Салават в казематах каторги.

Герб Балтійського Порту в Росії затверджений 4 жовтня 1788 року (закон № 16716 «О гербах городов Рижской, Ревельской и Выборгской губерний и некоторых городов Олонецкого наместничества»). Опис герба: в морі два форти, на правому з них імператорський штандарт. Однак місто росло повільно і тільки з побудовою залізниці почало розвиватись. Роль гавані особливо виростала в осінньо-зимовий період, коли замерзав Талліннський порт.

Двадцяте століття Балтійський порт зустрів як невелике, затишне містечко північно-західної Естонії. Жителі були зайняті в гавані, на залізниці і в сільському господарстві. Недалеко від міста жив і працював відомий скульптор Амандус Адамсон, якого особливо шанували моряки. Унікальний клімат півострова притягував знать і відпочивальників не лише з Росії та Швеції. Біля Північно-західного узбережжя розташовувався маєток графа Воронцова.

З 1922 року місто стало називатись Палдіскі. В 1939-му Радянський Союз золотом заплатив Естонії за оренду цієї території. В жовтні 1939 року, за згодою з естонським урядом, в Палдіскі прибули частини Радянської армії. До початку 1940 року на мисі Пакрі і островах були встановлені батареї берегової оборони, а в порту розміщені бойові кораблі Балтійського флоту. Німецько-радянську війну місто Палдіскі зустріло як військово-морська база флоту, яка ще будується.

У період окупації гавань Палдіскі використовувалась німецьким командуванням як військово-морська база. Крім того, на території півострова, в глибині лісу, знаходилась глибоко законспірована розвідшкола Абвера. Фільм "Кінець «Сатурна» — про неї. А неподалік від міста знаходився концтабір, де військовополонені й цивільні особи вмирали від голоду, хвороб і непосильної праці на дорожніх роботах. До речі, практично всі ґрунтові дороги на півострові побудовані їх руками.

24 вересня 1944 року Палдіскі був звільнений десантом з групи торпедних катерів.