Пантазіївка

Пантазі́ївка село в Україні, у Новопразькій селищній громаді Олександрійського району Кіровоградської області. Населення становить 600 осіб. Колишній центр Пантазіївської сільської ради.

село Пантазіївка
Країна  Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Олександрійський район
Громада Новопразька селищна громада
Рада Новопразька селищна рада
Код КАТОТТГ UA35080030060049982
Облікова картка Пантазіївка 
Основні дані
Засноване 1777
Населення 600
Площа 2,35 км²
Густота населення 359,15 осіб/км²
Поштовий індекс 27451
Телефонний код +380 5233
Географічні дані
Географічні координати 48°38′53″ пн. ш. 32°49′18″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
121 м
Водойми ставок Школьний, ставок Кар'єр, ставок Посільський (Приватний)
Місцева влада
Карта
Пантазіївка
Пантазіївка
Мапа

 Пантазіївка у Вікісховищі

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1993 та 1946—1947.

Історія

В середині 18 ст. на місці сучасної Пантазіївки виник зимівник, згодом хутір Скелеватий, по назві річки Скелеватої, у верхів'ях якої він знаходився. В кін. 1770 — на поч. 80-х рр. секунд-майор Пантазій переселив сюди селян з Чернігівської та Полтавської губ. і перейменував населений пункт на Пантазіївку. На поч. 19 ст. у поміщика Пантазія було 3.744 дес. землі і 669 селян (зараз — 600…). В 1823 році земля розділена між спадкоємцями. На 1860-ті рр. — 70 господарств і 506 жителів.

В Успенівці було на поч. 1860-х рр. в селі 34 господарства і 208 жителів. Успенівка заснована селянами з Орловської губ., яких переселив поміщик.

В 1878 році в селі почала працювати школа грамоти.

За переписом 1886 р. в Пантазіївці і Успенівці 166 господарств і 890 жителів.

Після Столипінської реформи протягом 1907-9 рр. з Пантазіївської громади виділилося 34 заможні господарства.

153 чоловіки було мобілізовано до лав імперської армії Московії під час І Світової війни.

З 1917 — у складі УНР. Весною 1932 комуністи почали терор голодом, від якого гинули насамперед літній люди та діти. Зокрема у муках загинули восьмирічний Леонід Журавель та десятирічний Михайло Баранчук.

Улітку 1941 сталіністи утекли з села, 1943 повернулися. 1946 року вони знову провели акції голодомору, примусивши десятки родин перейти під захист УПА на Галичині. Під час евакуації на захід України селяни пережили атаки організованих банд мародерів та спецзагонів НКВД СРСР.

1991 більшість селян проголосувала за відновлення державної незалежності України.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 851 особа, з яких 369 чоловіків та 482 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 844 особи.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

МоваВідсоток
українська 97,04 %
російська 2,37 %
білоруська 0,59 %

Див. також

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.