Папський салезіянський університет

Перші проекти зі створення навчального центру згромадження салезіян з'явилися на початку XX століття. Блаженний Мікеле Руа, перший наступник засновника згромадження Івана Боско, відкрив богословські курси в місті Фольїццо.

Табличка Факультету християнської та класичної літератури

Після закінчення першої світової війни тодішній очільник салезіян Філіппо Рінальді перевів курси в Турин, однак вищу богословську освіту члени згромадження продовжували отримувати у Папських університетах Риму.

У 1940 році генеральний настоятель П'єтро Рікальдоне перетворив курси в незалежний університет, що складався з трьох факультетів — богослов'я, канонічного права та філософії. У 1940—1965 році університет розташовувався в Турині, а у 1965 році був переведений до Риму. До перших трьох факультетів пізніше додалися ще два інститути — Вищий папський інститут педагогіки (1956) і Вищий папський інститут латинської мови (1964). 4 червня 1971 року обидва папські інститути отримали статус факультетів, при цьому інститут латинської мови був перетворений у факультет християнської та класичної літератури.

24 травня 1973 року в motu proprio Magisterium vitae Папи Павла VI салезіянський університет отримав статус Папського університету. У 1998 заснований факультет вивчення соціальної комунікації.

Студенти навчаються на шести факультетах[1]. Існують чотири афілійовані з салезіянським університетом інститути: Інститут Фоми Аквінського в Мессіні (Італія), Коледж Найсвятішого Серця Ісуса в Шиллонг (Індія), Богословський коледж в Бенґалуру (Індія) і Богословський коледж в Каракасі (Венесуела). Філії богословського факультету Салезіянського університету є в багатьох країнах світу.

Бібліотека університету

Факультети

• Богословський факультет.
• Факультет педагогіки.
• Факультет філософії.
• Факультет канонічного права.
• Факультет християнської та класичної літератури.
• Факультет соціальних комунікацій.

Ректори

• Андрес Дженнаро (1940—1952)
• Ейсебіо Валентіні (1952—1958)
• Альфонсо М. Стіклер (1958—1966)
• Джино Коралло (1966—1968)
• Луїс Калоджіні (1968—1971)
• Антоніо Марія Хав'єр Ортасу (1971—1974)
• Педро Брейді (1974—1977)
• Рафаель Фаріна (1977—1983)
• Роберто Джайаннателлі (1983—1989)
• Тарчізіо Бертоне (1989—1991)
• Анджело Амато (1 жовтня 1991—2 грудня 1991)
• Рафаель Фаріна (1991—1997)
• Мішель Пельре (1997—2003)
• Маріо Тосо (2003—2009)
• Карло Нанні (2009—2015)
• Мауро Мантовані (2015-на посаді)

• Лев Гайдуківський — український педагог, теолог, духівник, перекладач з італійської та французької мови.
• Андрій Сапеляк — єпископ-емерит української греко-католицької єпархії в Аргентині.
• Анджело Амато — італійський куріальний кардинал і ватиканський сановник.
• Тарчізіо Бертоне — італійський кардинал, Державний Секретар Святого Престолу (2006–2013), Камерленго Римської Церкви з 4 квітня 2007.
• Карлуш Белу — єпископ римо-католицької церкви, який спільно з Жозе Рамушем-Орта отримав у 1996 році Нобелівську премію миру "за їхні зусилля по справедливому і мирному вирішенню конфлікту в Східному Тиморі[2].

• Папський григоріанський університет
• Папський університет святого Томи Аквінського
• Папський Латеранський університет

• Офіційний сайт Папської Салезіянського Університету(італ.)