Піфагореїзм

Піфагореї́зм — давньогрецька філософська школа піфагорійців. Назва школи походить від імені засновника — Піфагора (6 століття до н. е.).

Антична філософія
Деталь «Афінської школи» Рафаеля — Піфагор. На чорній дошці видно зображення піфагорійський гармонії — системи, в якій октава складається з квінти та кварти
Дофілософська традиція (VIII—VII ст. до н. е.) Акусилай · Гомер · Гесіод · Лін · Мусей · Орфей · Ферекід · Епіменід
Натурфілософія (VII—V ст. до н. е.) • Мілетська школа Фалес · Анаксимандр · Анаксимен • Піфагорейська школа Піфагор · Алкмеон · Архіт · Тімей · Філолай • Елейська школа Ксенофан · Парменід · Зенон · Мелісс • Школа Геракліта Геракліт · Кратил • Школа Анаксагора Анаксагор · Архелай · Метродор Лампсакський • Атомістика Левкіпп · Демокрит · Метродор Хіоський • Поза школами Емпедокл · Діоген Аполлонійський
Софістична (V—IV ст. до н. е.) • Старі софісти Протагор · Горгій · Тисій · Антифон · Продик · Гіппій · Ксеніад • Молоді софісти Фрасимах · Каллікл · Критій · Лікофрон · Алкідамант
Класична (V—IV ст. до н. е.) • Сократ • Платонізм Платон · Спевсипп · Ксенократ · Полемон · Крантор · Кратет · Клеарх • Мегарська школа Евклід · Стільпон · Діодор Крон · Евбулід · Кліномах • Кініцизм Антисфен · Діоген • Киренська школа Аристіпп · Арета Киренська · Аристіпп Молодший · Феодор-Атеїст · Гегесій · Аннікерид · Евгемер • Елідо-еретрійська школа Федон · Плістен · Менедем • Інші сократики Главкон · Кебет · Критон · Симмій · Симон-кожум'яка · Есхін • Перипатетики Аристотель · Теофраст · Евдем · Стратон · Аристоксен · Дикеарх · Клеарх
Елліністична (IV ст. до н. е. — V ст. н. е.) • Стоїцизм Зенон Кітіонський · Посидоній · Сенека · Марк Аврелій · Публий Клодій Тразея Пет • Епікурейство Епікур · Лукрецій
Шаблони · Категорія · Портал

Спочатку піфагорейство виникло як релігійний рух, що сформувався у релігійну громаду в місті Кротон (південна Італія — колонія Греції). Основними положеннями релігійного вчення були віра в живе тіло Космосу (вогняне кулеподібне тіло — міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу і Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос з його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релігійна громада була переконана у переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот. Надалі (5—4 століття до н. е.) серед піфагорійців набула поширення філософська тенденція самоусвідомлення. Найвідомішими піфагорійцями були Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон.

Поштовхом до створення власної філософської системи було розв'язання проблеми взаємозв'язку Порядку і Хаосу, яке відрізняється від традиції Мілетської школи. Основою розв'язку, як і у мілетців, була ідея протилежностей, спочатку єдиного та множинного, потім межі та безмежного (або ж оформленої та неоформленої речовини). Внаслідок змішування, поєднання протилежностей — безмежного та обмеженого — утворюються усі речі, які ототожнювалися піфагорійцями із числами.

Це ототожнення було можливим за умов невіддільності чуттєво даного і неданого в уявленні. Наділення чуттєво неданого властивостями утворювати закони для чуттєво даного фактично призвело до створення вчення про виникнення космосу із лоґосу, а не першоречовини. Чуттєво неданим, але реально існуючим, що підкоряє своїм законам усе чуттєво дане, є число, взаємовідношення чисел. Тому піфагорейці вважали, що тільки математика може дати знання законів Космосу (1 — це точка, 2 — лінія, 3 — площина, 4 — тіло тощо). Знаходження числових закономірностей світу готувало народження суто ідеалістичної філософії. Таблицю множення, теорему Піфагора, тощо піфагорійці розглядали саме як доказ їхньої теорії світу.