Патриція Гайсміт

Гайсміт народилася в містечку Форт-Верт (штат Техас), але спочатку виховувалася бабусею по материнській лінії і жила в Нью-Йорку (пізніше вона називала цей час «маленьке пекло»), а пізніше матір'ю Мері Коатс (13 вересня 1895 — 12 березня 1991) і вітчимом Стенлі Гайсмітом (Мері вийшла за нього заміж у 1924 році), які були професійними акторами. Мати Патриції розлучилася з батьком Патриції — Джеєм Бернардом Пленгманом (1889—1975) за 10 днів до народження доньки. Юна Гайсміт була в досить напружених стосунках з матір'ю, часто кривдила вітчима, хоча пізніше нерідко намагалася переманити його на свій бік у сварках з матір'ю. Як говорила сама Гайсміт, її мати призналася, що намагалася перервати вагітність, випивши скипидар. Гайсміт так і не звикла до подібних стосунків типу «люблю-ненавижу», що переслідувало її до кінця життя, і описаним нею в оповіданні «Черепаха» (про хлопчика, що зарізав свою матір).

Бабуся навчила Патрицію читати ще в ранньому дитинстві. Гайсміт простудіювала велику бібліотеку матері й вітчима. У восьмирічному віці Гайсміт відкрила для себе «Людський розум» Карла Меннінгера і прийшла в захоплення від обстежень пацієнтів із такими психічними відхиленнями, як піроманія та шизофренія.

Як стверджує біограф письменниці Ендрю Вілсон у книзі «Красива тінь», життя Гайсміт не було простим: вона була алкоголіком, і її романи тривали не більше пари років, а сучасникам і знайомим вона взагалі здавалася людиноненависником і жорстокою. Вона віддавала перевагу над людьми компанії тварин. У неї жили кішки і равлики. Останні, за словами Гайсміт, вселяли їй дивний спокій, в саду у письменниці жили декілька сотень цих молюсків, іноді вона навіть возила частину з них із собою[6].

Якось Патриція Гайсміт заявила: «Моя уява працює значно краще, якщо мені не доводиться спілкуватися з людьми». За словами її знайомого Отто Пенцлера, «Гайсміт була недоброзичливою, важкою, неприємною, жорстокою, нелюблячою людиною. Я так і не зміг зрозуміти, як взагалі людська істота може бути настільки відразливою».[7]

Патриція Гайсміт не була заміжня і не мала дітей. Деякі з сучасників приписують їй лесбійські схильності, і, зокрема, роман з американською письменницею Меріджейн Мікер (Marijane Meaker).[8]

Гайсміт померла 4 лютого 1995 року в Локарно (Швейцарія) від лейкемії.

• 1946 — Премія О. Генрі «за найкраще дебютне оповідання» «Героїня», опубліковане в журналі Harper's Bazaar
• 1951 — Номінована на Премію Едгара Алана По «за найкращу дебютну повість» «Випадкові попутники»
• 1956 — Номінована на Премію Едгара Алана По «за найкращий роман» «Талановитий містер Ріплі»
• 1957 — Нагорода за найкращій іноземний роман французької премії «Гран-прі поліцейської літератури» за «Талановитий містер Ріплі»
• 1963 — Премія Едгара Алана По «за найкраще оповідання» «Черепаха»
• 1964 — Премія Даггер в категорії «найкращий іноземний роман» присуджена Асоціацією письменників детективних жанру Великої Британії за роман «The two faces of January»
• 1975 — Головний приз премії «Чорний гумор» за «L'Amateur d'escargot»
• 1990 — Офіцер французького Ордена мистецтв та літератури[9]

• 1951 — Незнайомці в потягу
• 1961 — На яскравому сонці
• 1977 — Американський друг
• 1977 — Скажіть їй, що я її люблю
• 1981 — Глибокі води
• 1987 — Крик сови
• 1999 — Талановитий містер Ріплі
• 2002 — Гра Ріплі
• 2005 — Повернення містера Ріплі
• 2009 — Крик сови
• 2014 — Дволикий січень
• 2015 — Керол (за романом «Ціна солі»)

• Біографія
• Фільми за творами П. Гайсміт на сайті IMDb (англ.)