Пацканьово

Колишні назви — Потокош (Patakos), Потконовці, Packanovo/. Існує декілька варіантів походження такої специфічної назви села. Один пов'язаний з прізвищем засновника. Пацканів на Закарпатті дійсно чимало, хоча в цьому населеному пункті родин з таким прізвищем нині немає. Побутує також думка, що етимологія села Пацканьово походить від слова Пасха. Адже, у свій час саме на цих землях масово пекли Пасхи для королівської родини. Ще одна версія: назва села походить власне від пацюків. Село було засноване серед букових лісів, де люблять жити гризуни.

Розташоване поблизу гори Маковиці, за 28 км від районного центру, за 12 км від смт Середнє.

Населення — 1818 осіб.

В селі розміщено відділок Середнянського винсадорадгоспу, який займається також тваринництвом.

У Пацканьовому є восьмирічна та заочна середня школи, клуб, бібліотека, якій присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи.

Поблизу села є джерело сірчаної води (див. також «Джерело б/н»).

На території Пацканьового знайдені побутові речі, які свідчать про заселення цієї місцевості в середині І тисячоліття до н. е. У північно-східній частині Пацканьово, в урочищі Гомулки — курганний могильник ранньозалізного віку. Цікаво, що в низьких місцевостях, поблизу села, багато курганів. На думку місцевих людей. Це — татарські могили.

Перша згадка про село є в документах 1600 року.

Село Пацканьово, спромоглося побудувати на р. Бистра аж шість млинів, де працювало приблизно 18 чоловік. Перший спорудили в 1898-му, решту — до сере­дини ХХ століття. Власником цих млинів був виходець із Польщі пан Звурський (на прізвисько Матій).

Восени 1918 року селяни Пацканьового вимагали повернення своїх земель, які відібрали у них поміщики і лихварі. Збори 29 грудня 1918 року прийняли рішення про возз'єднання з Україною.

В березні-квітні 1919 року в Пацканьовому існувала влада Угорської Радянської Республіки.

В 1928 році створена первинна організація КГІЧ, організаторами її були М. В. Батько, І. М. Сливканич.

У туристичному довіднику-путівнику «Підкарпатська Русь» (1936 р.) вчителя, редактора, письменника, відомого краєзнавця Ярослава Достала Jaroslav Dostal (1884—1950 , Чехія), яке переклав та по новому упорядкував, систематизував та доповнив текстовим і ілюстративним матеріалом палкий шанувальник історії і культури рідного краю, відомий закарпатський лікар-хірург, канд. мед. наук, доцент УжНУ Юрій Михайлович Фатула у своїй книзі — путівник-довідник «Європейське коріння» (Ужгород, 2016 р.) міститься інформація про село Пацканьово (Packanovo, Patakos) (сторінка 123):

• Населення 1390 жителів.
• Національний склад: русинів — 1287, євреїв- 96, чехів і словаків — 2, іноземців — 5.
• Релігійні громади : 1291 греко-католик.
• навчальні заклади: русинська школа (5 класів).
• Церковні установи: греко-католицька кам'яна церква Св. Михайла, 1839 р.

Цікавим є факт, що у часи Чехословацької республіки село Пацканьово входило в Мукачівський округ Підкарпатсько Русі.

Під час угорсько-фашистської окупації (1939—1944) більшість молоді була відправлена на примусові роботи, а М. І. Скучку за висловлення проти жорстокого режиму гортисти закатували. Жителі села допомагали партизанам з'єднання О. В. Тканка; П. Ю. Білей та І. І. Токарський вступили в партизанський загін.

24 жовтня 1944 року радянські війська зайняли село; понад 30 осіб пішли добровольцями до лав Червоної Армії.

Церква св. арх. Михайла. 1839.

Церкву згадують в селі в 1692 р.

У XVIII ст. була церква малих розмірів. Дерев'яну церкву згадують у 1778 р., але священика в селі не було. На початок XX ст. в селі налічувалося 1000 греко-католиків.

Теперішня церква — типова мурована базиліка. На таблиці на південному фасаді роком спорудження вказано 1776, а також 1986, як рік останнього ремонту. Поряд мурована дзвіниця з дзвонами, відлитими в 1923 і 1928 роках.

Мурований хрест нижче дзвіниці поставив Василь Свида в 1898 p., інший поставлено в 1910 р.

Поблизу села знаходиться мінеральне джерело, воду якого називають святою. В урочищі «Свята вода» з-під землі б'є дивне джерело із специфічним запахом — сірчано-кисла вода. Віддавна приїздили сюди хворі. Привозили з собою домашнє начиння, облаштовувались тут у період між копанням і жнивами, тобто у липні, і лікувались. Біля криниці — невеличка галявина, куди пробивалось сонячне проміння. Тут хворі зігрівались після купання. Купалися у дерев'яних бочках привезених на возах із сіл. У бочки набирали води з джерела й нагрівали розігрітим у вогні камінням.

Цікаво, що село складається з однієї вулиці, протяжністю 7 кілометрів.

Крім того, село ідеальне для сільського туризму. Гірський ландшафт дозволяє вдосталь прогулятися, а густі ліси надають любителям можливість сходити по гриби чи ягоди. А за селом, є схили, придатні для встановлення гірськолижних підйомників. Тому, можливо, через декілька десятків років, село Пацканьово буде відоме на всю країну як туристична родзинка, де можна не тільки покататися на лижах, але й скуштувати екологічно чисті продукти.

Народний етнографічний музей-хата в с. Пацканьово

З промислових підприємств тут лише кар'єр, де видобувають облицювальний камінь.

• Свида Василь Іванович (1913–1989) — український скульптор-різьбяр, народний художник УРСР (1973), лауреат Шевченківської премії (1983).
• Свида Іван Юрійович (нар. 1950) — Начальник Генерального штабу, головнокомандувач Збройних Сил України