Свида Василь Іванович

Народився 22 жовтня 1913 року із братом-близнюком Федором в селі Потокош Потконьовц Австро-Угорщини(тепер — Пацканьово Закарпатської області України), у родині 43-річного Івана Свиди та 41-річної Марії Гебур. Василь був восьмою, наймолодшою дитиною в сім'ї.

Через п'ять років, у 1918-му, помирає батько. Родина Василя дуже важко переживала час злиднів і нужди, тому хлопчик пішов у школу тільки в 9 років.

Він закінчив три класи церковної народної школи в рідному селі та однорічну господарську школу верховинського і полонинського господарства в селі Нижні Ворота.

У 1930—1934 роках навчався у державній професійній школі з обробки дерева в селі Ясіня Підкарпатської Русі Чехословацької Республіки. Навчався з великим бажанням  і старанністю. Особливо подобалось йому те, що в школі віддавали перевагу практичним заняттям. Та й теоретичні предмети викладалися вельми ґрунтовно.

Після закінчення навчання працював різьбярем у приватних майстернях І. Павлишинця в м. Ужгород та А. Демчика в м. Мукачево. Заробітків у приватних майстернях ледве вистачало на харчі, і думати доводилося не так про творчість, як про виживання.

У 1937 році у пошуках роботи виїхав до Праги. Кілька місяців був безробітним.

З липня 1937 до липня 1945 року працював різьбярем у приватних професійних майстернях сакрального мистецтва «Брати Котрбови» (Брно, Прага). Безпосереднім наставником був молодший із братів — Герман Котрба, якого Свида вважав своїм учителем, а вже потім другом.

У 1945 році після возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною, Василь Свида повертається на батьківщину, де його зустрічає сліпа мати. У 1946 році бере участь у обласній художній виставці, на якій виставляє одразу вісім робіт. У 1947 році вперше взяв участь у республіканській та всесоюзній художніх виставках. Твір «Весна» з циклу «Пори року» експонувався у Третьяковській галереї. Йому вдалося увійти до числа перших членів Закарпатського відділення Спілки художників України, яку очолив А.Ерделі.

З того часу В. Свида був постійним експонентом виставок — обласних (51), всеукраїнських (44), всесоюзних (21), зарубіжних (24), а також персональних та групових виставкових експозицій (18).

Сімейне фото. З дружиною Уляною та дітьми Ярославом і Людмилою, кінець 1950

У 1949 році, перебуваючи на творчій базі Спілки художників СРСР «Майорі» на Ризькому узмор'ї, 35-річний холостяк Свида знайомиться із працівницею Будинку творчості Уляною Смоляковою. Через багато років він «дасться визвідати» про ту зустріч доньці Людмилі із притаманним йому гумором: «Коли я її побачив — біляву, усміхнену, у яскравому сонячному світлі,- сказав собі: Василю, ти пропав!…». Там же у Прибалтиці, 2 червня 1949 року Василь і Уляна взяли шлюб.

Творчу роботу В. Свида поєднував суспільно-політичною діяльністю та педагогічною роботою. Він тричі поспіль обирався депутатом Верховної Ради УРСР(1951-1963), дев'ять скликань — депутатом Ужгородської міської Ради народних депутатів(1965—1985), багаторазово — членом Закарпатського обкому Компартії України, правлінь численних громадських організацій області та України.

У 1951—1961 роках В. Свида очолював Закарпатську організацію Спілки художників України.

Значну частину творчого життя художник віддав вихованню творчої молоді, спочатку в державній художній і художньо-ремісничій школі в Ужгороді (1945—1946), а згодом — в Ужгородському училищі прикладного мистецтва (до 1949 року мало назву Ужгородське художньо-промислове училище), де щедро ділився майстерністю з майбутніми фахівцями художньої обробки дерева (1948—1976).

Найвідомійші з учнів:

Василь Свида з учнем

• Георгій Товтин;
• Іван Ісак;
• Василь Гангур;
• Наталія Герц;
• Іван Шмулига;
• Тарас Данилич (заслужений художник України);
• Марія та Мігаль Іванчо;
• Володимир Щур;
• Василь Попович (заслужений художник України);
• Тетяна Лучко;
• Іван Лазар;
• Іван Тегза;
• Степан Голінка;
• Михайло Белень (заслужений художник України);
• Лариса Бровді;
• Іван Бровді (народний художник України);
• Василь Сідак (лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка) та інші.

У березні 1989 року захворів. Хвороба виявилась підступною і невиліковною. 19 квітня 1989 року Василь Свида помер. Похований в Ужгороді на кладовищі «Кальварія».

Василь Свида був неперевершеним скульптором у створенні жанрових композицій, зокрема з дерева. Його різьбярську майстерність (за словами Ярослава Свиди) майже ніхто не перевершив і практично не продовжив.

Тематичну розмаїтість творчості В.Свиди можна охопити хіба такими місткими поняттями, як сучасність та історія.

Перші твори сподобалися глядачу і привернули увагу критиків(«Поцілунок матері»,1946;  «Мати годує дитину»,1946; «Гуцулка з конем»,1946; «Гуцулка»,1947).

Більшість ранніх творів Свиди належить до одно-двофігурних, рідше-трифігурних статичних, фронтальних розгорнутих композицій, втілені у матеріалі просто й невимушено, з переконливою вірогідністю й опоетизуванням живих вражень, із характерним для майстра пластичним висловом та добротністю технічної проробки кожного сантиметра поверхні скульптури, вирубаної, за народним звичаєм.

Поетика його образів виростає з уміння бачити прекрасне в повсякденній дійсності(" Вівчарі ", 1970; " Під дощем ", 1971). І все ж суть кращих творів художника полягає в їх надсюжетному значенні, за яким стоять і осягнення світу та міркування про сенс буття(" Поцілунок матері ", 1946; «А коні воду п'ють…»,1969; " З поля ",1981), і визначеність світогляду та життєвої позиції.

Окремої уваги заслуговує звернення Свиди у 1950-1960-ті роки до кераміки: майоліки,теракоти і фарфору(" Секрет ",1955; " Дівчина із дзеркальцем ",1955; " Косар ",1955; " Над книжкою ",1958; " Поцілунок ", 1958; " Над колискою ",1957; « Танець-увиванець»,1956;). Василь Свида вважав, що працюючи в кераміці, він значно скоротить робочий процес. Адже митець до переведення твору в дерево завжди спочатку ліпив у глині модель.

Керамічні роботи Свиди відзначаються специфічною пластичністю форми, округлою м'якістю силуету(" Гарячий день ", 1956; « Під парасолькою»,1962), розмаїттям варіантів композиції в межах однієї теми чи близьких, особливо ліричних(" Освідчення ",1955,1957). Переглядаючи роботи, важко повірити, що на підготовчих етапах Свида не використовував натуру, всі твори створювалися з пам'яті й враження митця.

Скульптури Василя Івановича несуть багато інформації, дають можливість глядачеві познайомитися з локальними подробицями життя краю. У його роботах відзеркалено життя Закарпаття: історія, образи сучасників, сім'я та побут. Твори Свиди змушують замислитися над духовним спадком народу, над зв'язком людини з природою.

Підступаючи до скульптурних композицій В.Свиди, неначе вирушаєш у подорож навколо світу думок, мрій і почуттів автора. То помічаєш гру світла, а чи пластику переливання однієї форми в іншу. То уловлюєш виразність ліній силуету…починаєш сприймати притаманні скульптурі секрети підкорення матеріалу, простору і таємниці часу.

Найкращий матеріал для Свиди — це дерево. У його художніх напрацюваннях знайшли відображення також портрети визначних діячів історії, народного господарства та культури і мистецтва Закарпаття як головні персонажі жанрових композицій: Микола Шугай (1972); Зрадником не буду! — І.Локота(1972); Творча розмова — І.Грабар, Й.Бокшай, А.Ерделі(1975); Закарпатські художники в гостях у А.Ерделі(1976); Листи Герою(1977); Зустріч. Герой Радянського Союзу Степан Вайда(1982).

Ряд творів виконані в металі, гіпсі, епоксидній смолі, пластиліні: Хрест (1939); Мати-кореянка (1950); В шахті(1950); Збір підписів за мир в капіталістичній країні (1951); За мир (1952); Партизани (1953); Закарпаття(1959—1960); Опришки(1960) Моя сім'я (автобіографічна композиція) (1983) та інші.

• 1951,1971 — орден «Знак Пошани»
• 1957 — заслужений діяч мистецтв УРСР.
• 1960 — орден Трудового Червонога Прапора.
• 1973 — народний художник УРСР.
• 1983 — Національна премія україни імені Тараса Шевченка за горельєф «В сім'ї єдиній»

• 
  А коні воду п’ють... 1969. Дерево, кругла скульптура. НХМУ. Київ.
• 
  В сім’ї єдиній. 1978-1982. Дерево, горельєф, кругла скульптура.  ЗОХМ. Ужгород.
• 
  Ворожка. 1966. Дерево, кругла скульптура.  НМУНДМ. Київ.
• 
  Гуцулка з конем. 1946. Дерево (дуб), кругла скульптура. НМНМГП. Коломия.
• 
  До молодого. Весілля. 1982-1984. Дерево (махагоні), горельєф, кругла скульптура.  ЗМНАП. Ужгород.
• 
  Закарпатські художники в гостях у А. Ерделі. 1976. Теракота, кругла скульптура. ПЗ. Ужгород.
• 
  Знову в рідній хаті (Автобіографічна композиція). 1977. Теракота, горельєф, кругла скульптура. ПЗ. Ужгород.
• 
  Й. Бокшай та Р. Кент на етюдах. 1976. Теракота тонована, кругла скульптура.  ПЗ. Ужгород.
• 
  Косар. 1955. Майоліка, скульптура малих форм. НМНМГП. Коломия.
• 
  Мама не згодні. 1980. Теракота, кругла скульптура. ПЗ. Ужгород.
• 
  Мати годує дитину. 1946. Дерево (липа), кругла скульптура.  ДВ СХР. Москва. Росія.
• 
  Микола Шугай. 1972. Дерево, горельєф, кругла скульптура. ЗОХМ. Ужгород.
• 
  Опришки. 1960. Гіпс тонований, горельєф. ПЗ. Ужгород.
• 
  Під дощем. 1970. Дерево, кругла скульптура. ЗПХМ. Запоріжжя.
• 
  Повернулися живими. Кінець війні. 1985. Теракота, горельєф, кругла скульптура.  ПЗ. Ужгород.
• 
  Поцілунок матері. 1946. Дерево (дуб), кругла скульптура.  НМУНДМ. Київ.
• 
  Пряля на коні. 1981. Дерево, кругла скульптура.  ЗМНАП. Ужгород.
• 
  Родина в полі. 1964. Теракота, кругла скульптура.  ПЗ. Ужгород.
• 
  У рідній хаті. Ю. Венелін-Гуца. 1973. Теракота, кругла скульптура. ПЗ. Ужгород.

• Василь Свида