Паша Христова

Паша Христового (Парашкева Христового Стефанова) (нар. 16 липня 1946, Софія пом. 21 грудня 1971, Софія) болгарський естрадна співачка, популярна в 60-х і 70-х роках XX століття. Виконала такі відомі пісні, як «Одна болгарська роза» (болг. Една българска роза), «Повий, вітер» (болг. Повей, ветре), «Янтра» тощо.

Паша Христова
Основна інформація
Дата народження 16 липня 1946(1946-07-16)
Місце народження Софія, Болгарія
Дата смерті 21 грудня 1971(1971-12-21) (25 років)
Місце смерті Софія, Болгарія
Поховання Центральний цвинтар Софіїd
Роки активності з 1966
Громадянство Болгарія
Професії співачка
Співацький голос сопрано
Жанри популярна музика

Біографія

Дитинство

Парашкева Христового Стефанова народилася 1946 року в Софії в кварталі Княжева в сім'ї Христо і Любки Христових. Батьки розлучилися, коли їй було п'ять років, і Паша стала жити з батьком і його новою дружиною, Цвєтаною, в той час як її брат Венци залишався з матір'ю. Христо Христов зберігав доброзичливі відносини з обома дружинами. Більш того, Паша і її брат Красимір відвідували дитячий сад, де працювала Любка.

Діти виховувалися бабусею з боку батька — Парашкевою. Саме вона з дитинства стала називати онуку Пашею, будучи прихильницею Паші Ангеліної — знаменитої радянської стаханівки[1]. Смерть бабусі справила глибоке враження на Пашу: вони завжди спали разом, і одного разу, прокинувшись, дівчинка виявила бабусю мертвою.

Юність

Сучасники описували юну Пашу Христову як тиху і скромну дівчину. Отримавши середню освіту, вона стала працювати кресляркою на заводі з виробництва електрокарів «Балканкар». Вона вийшла заміж за інженера по імені Васіл Іванов, і незабаром у них народився син Мілен. Цей шлюб був невдалим, хоча й офіційно не розривався. Васіл пішов з родини, син залишився з Пашею[2].

Одночасно з робітничою професією час Паша прослуховувалась як співачки для Болгарського національного радіо. Вона була прийнята, незважаючи на велику шепелявість (яка згодом була ліквідована хірургічним шляхом). Перший серйозний успіх прийшов до неї в 1968 році на II Міжнародному фестивалі молодіжної пісні в Сочі, де вона виграла перший приз і золоту медаль.

У 1968 році вона була прийнята в Софійський оркестр, з яким працювала до кінця свого життя. Незабаром Христова мала любовні стосунки з Миколою «Фучо» Арабаджієвим: лідером Софійського оркестру, композитором, піаністом і кларнетистом.

Визнання і загибель

Паша Христова гастролювала по Болгарії, СРСР та інших країнах, головним чином, Варшавського договору. У 1970 році вона виграла третій приз на міжнародному фестивалі «Золотий олень» в Брашові (Румунія). У 1971 році за підсумками фестивалю «Золотий Орфей» стала володаркою спеціальної премії. У тому ж році виборола перший приз на Міжнародному фестивалі пісні в Сопоті. Нарешті, її пісня «Біла пісня» (болг. Бяла песен) виграла болгарську «Мелодію року», однак у 1972 році, вже після її загибелі.

У грудні 1971 року Паша з Софійським оркестром та іншими болгарськими артистами вилетіла з Софійського аеропорту до Алжиру на гастролі. У польоті літак несподівано став втрачати висоту, впав на землю і вибухнув. Христова та її друг Фучо загинули майже миттєво, оскільки сиділи безпосередньо далі всіх від хвоста літака. На момент смерті співачка була вагітна другою дитиною[3]. Точна причина авіакатастрофи досі невідома[4][5].

Пам'ять

У 1972 році радянська співачка Софія Ротару виконала пісню «Птах (болг. Птицата)», віддавши таким чином шану пам'яті талановитій співачці Паші Христовій. Також цю пісню виконує популярна болгарська співачка Лілі Іванова.

Примітки

  1. Музикални следи: Паша Христова. ТВ България. (2006)
  2. 60 червени рози за Паша. В. Стандарт, 16 Юли 2006 (in Bulgarian). Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 22 лютого 2011.
  3. Ани Немова: Убиха Паша Христова заради баща ми!. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 22 лютого 2011.
  4. Заговор на генерали погубил Паша Христова. Архів оригіналу за 4 жовтня 2011. Процитовано 22 лютого 2011.
  5. Самолетната катастрофа, 21 декември 1971 г. Атентат?

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.