Пергач донецький

Раніше всіх пергачів зі східних і південних теренів Україні відносили до виду Eptesicus serotinus, і новий вид виокремлено саме зі складу serotinus. Вид описано 2009 року як новий для науки за матеріалами з Луганщини українським вченим-теріологом Ігорем Загороднюком. Підставою для ревізії таксономії послугували численні помилки у визначеннях пергачів і суміжних видів (зокрема лиликів) при використанні наявних визначників.

Первинна українська назва виду пов'язана з басейном річки Сіверський Донець, звідки була відома більшість знахідок цього виду на час його опису. Після уточнення його ареалу назву, яка за задумом в описі має залишитися географічною, буде уточнено. Латинська назва пов'язана з наявністю додаткової шкірної лопаті (епіблеми) зовні шпори.

анатомія епіблеми пергача донецького

Підставою для опису стали морфологічні особливості східних пергачів, які не відповідали діагнозу виду Eptesicus serotinus та роду Eptesicus загалом. Ключовою діагностичною ознакою цього виду є наявність розвиненої епіблеми на шпорі. За всіма наявними зведеннями, епіблема у видів роду Eptesicus не розвинена: або відсутня, або має вигляд вузької шкірної складки (див. фото).

Типові зразки походять з кількох пунктів Луганщини: місто Краснодон, село Колесниківка та біостанція "Ново-Ільєнко" у Станично-Луганському районі, околиці села Ганнівка, біля міста Брянка Кіровського району (місце збереження типової серії: Зоологічний музей ім. Бенедикта Дибовського Львівського національного університету). Отже, відомий ареал охоплює басейн р. Сіверський Донець та суміжні райони Донецького кряжу. Припускається, що ареал виду простягається на схід до Дону і на південь до Підкавказзя та Приазов'я.

Вид є типовим мешканцем урболандшафту і відносить до видів-синантропів. Найбільша кількість знахідок у сховищах пов'язана з будівлями (віконні рами, підвіконня, перекриття стель тощо). Легко реєструється за ультразвуком (бл. 25-29 кГц з характерним "рисунком" звуку). Є звичайним у паркових зонах міст, озеленених дворах. Живиться у польоті, переважно великими комахами.

З відомим на сьогодні ареалом цього виду пов'язана абсолютна більшість найвідоміших в Україні і Європі загалом випадків передачі «кажанячого» сказу людині (зокрема, Харків, 1985, Луганськ 1997 р., Краснодон 2002 р.). 2013 року для колонії в типовому знаходищі (біостанція Ново-Ільєнко) підтверджено наявність вірусу сказу. Найімовірніше, сказ належить до виду EBLV1 (European Bat Lissa Virus 1) [2].

• Загороднюк І. Морфологія епіблеми у кажанів та її мінливість у Eptesicus «serotinus» (Mammalia) // Вісник Львівського національного університету. Серія Біологічна. — 2009. — Вип. 51. — С. 157–175.
• Пергач донецький // Станіславівський натураліст.