Перм-36

Виправно-трудова колонія в Кучино була створена в 1946 році і скорочено називалась «ВТК-36» (рос. «ИТК-36»). Спочатку ув'язнені займалися рубанням лісу, але в 1954 році їх зайняли іншими роботами.

До 1972 року в колонію направляли засуджених співробітників радянських правоохоронних органів. Оскільки багато з них добре знали систему охорони місць ув'язнення, то для виключення можливості втечі територію обнесли додатковими парканами.

1972 року в колонію почали направляти засуджених за особливо небезпечні державні злочини, а до цього їх утримували в  колоніях Мордовської АРСР. Колонії присвоїли позначення «установа ВС-389/36» (це позначення використовувалося при листуванні з ув'язненими). Тому цю колонію стали називати «Перм-36». На невеликій відстані одна від одної, в акваторії річки Чусова, розташовувалося три колонії: ВС-389/35, ВС-389/36, ВС-389/37. Так звані «політичні» містилися в кожній з них.

Один із засновників музею «Перм-36» пермський історик Віктор Шмиров — про склад ув'язнених у цей час: «У нашому архіві є копії облікових карток ув'язнених усіх трьох таборів. Ув'язнені часто переводилися з одного табору в інший. В цілому, у трьох таборах, людей, які звинувачувалися в участі в націоналістичних рухах, було близько 18 %. Серед них були і росіяни націоналісти. Наприклад, Ігор Огурцов, Леонід Бородін тощо. У частини з них, крім звинувачення в зраді Батьківщини й участі в антирадянських організаціях, були звинувачення в тероризмі. Це ті, хто брав участь або підтримував націоналістичні підпілля. Їх було близько 8 %»[1].

На думку пермських представників організації «Суть часу», більшість ув'язнених у цей час були «бандерівцями»[2].

У колонії були засуджені за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» дисиденти: Володимир Буковський, Сергій Ковальов, Юрій Орлов, Леонід Бородін, Валерій Марченко (загинув в ув'язненні), Натан Щаранський, Гліб Якунін, Михайло Кукобака, Левко Лук'яненко, Баліс Ґаяускас, Василь Стус (загинув в ув'язненні), Микола Браун та інші політв'язні. 1980 року в колонії відкрили ділянку особливого режиму для рецидивістів в колишній будівлі лісопереробного цеху. Вони містилися в закритих камерах.

Колонія була закрита в 1988 році.

У 1992 році з'явилася ідея створити на місці колонії музей. Чотири роки пішло на підготовку до відкриття і 1996 року музей історії політичних репресій «Перм-36» прийняв перших відвідувачів. У відреставрованих бараках було розміщено експонати музею. Втрачені паркани, вишки, сигнально-попереджувальні споруди, інженерні комунікації було відтворено наново.

У 1994 році науковці почали роботи з реставрації будівель музею. Фінансову допомогу надав Леонід Юзефович, а адміністрація міста Чусовий виділила лісову ділянку, прибуток від якої витрачали на ремонт. За два з чимось роки відремонтували зону особливого режиму, 5 вересня 1995 року в колишніх табірних бараках відкрилася перша виставка[3].

Для керування музеєм було створено ТОВ «Меморіальний центр історії політичних репресій „Перм-36“», засноване пермським «Меморіалом» і адміністрацією Пермської області. У правління «Пермі-36» увійшли Віктор Шмиров, Арсеній Рогінський і Олександр Даніель з «Меморіалу»; президент Фонду захисту гласності Олексій Симонов, правозахисник Сергій Ковальов та інші громадські активісти. У 2001 році статус ТОВ змінили на АНО (автономна некомерційна організація), одним із засновників став обласний департамент майнових відносин. Табірні будівлі було оформлено на державу[3].

У 2004 році Світовий фонд пам'ятників вніс «Перм-36» до списку пам'яток світової культури, що перебувають під особливою охороною. Також була відкрита процедура по внесенню музею до списку Світової спадщини ЮНЕСКО^{[джерело?]}.

У 2011 році губернатор Пермського краю Олег Чиркунов передав АНО в безстрокове безоплатне користування комплекс будівель колишнього психоневрологічного інтернату в Кучино і збільшив бюджетне фінансування музею. АНО отримала в розпорядження всі частини табірного комплексу, включно з котельною, системою водопостачання і підстанцією.[3]