Петербурзький трамвай

У 1854 році була введена в дію перша ліня вантажної конки завдовжки 4,3 км, друга лінія, завдовжки 3 км, була введена в дію у 1860 році.

27 серпня 1863 була введена в дію пасажирська лінія, що була побудована компанією 1re Compagnie des tramways á Petersbourg. — Невська — Лінія прямувала від Адміралтейської площі Невським проспектом до Миколаївського вокзалу (Московський вокзал), з шириною колії 1524 мм.

З 1874 року розпочався інтенсивний розвиток конки, а у 1877 році довжина колій склала 90 км, 1899 рік — 131 км, 2407 коней, 433 вагонів і шість потягів. У 1878 році було введено лінію від Миколаївського (нині Московського вокзалу) до села Мушинка (наразі у складі Санкт-Петербурга). У 1881 році було введено в дію першу лінію парового трамвая на Лісовій лінії (Військово-Медична академія — Круглий пруд).

Перша демонстрація в електричних трамваїв в Санкт-Петербурзі відбулася 22 серпня 1880. Проте далі демонстрації справа не пішла. Узимку 1894 електричні трамваї повернулися в Санкт-Петербург, у вигляді льодового трамвая Санкт-Петербурга, що тільки працював у зимовий період.

29 вересня 1907 року було відкрито регулярний рух електричного трамвая вулицями Санкт-Петербурга.

Перша лінія пройшла від Головного штабу до 8-ї лінії Васильєвського острова, до 1914 трамвай ходив уже майже за всіма основними вулицями міста. З початком Першої світової війни розвиток трамвайної мережі дещо сповільнилося, але на початок 1917 р. в Петрограді ходило 29 трамвайних, 9 кінних маршрутів і 1 маршрут паровика, було 23 ліній, довжина маршрутів склала 200 км. Під час Першої світової війни через брак палива для автомобільного транспорту трамвайна мережа використовується в тому числі як і вантажна. У 1917 році, остаточно припинило дію конка через нестачу фуражу.

У 1918—1921 рр. розвиток Петроградської трамвайної мережі припинився через громадянську війну, але вже у 1921 р. розвиток трамвайної угоди було продовжено. У 1922 році було електрифіковано останню лінію (переведено з парової тяги на електричну). За часів інтербелуму було побудовано декілька ліній, три трамвайні парки і декілька підстанцій. Тим не менш, з 1936 року, розвиток ленінградського трамвая було практично зупинено через впровадження тролейбуса. До 1941 р. довжина трамвайної мережі досягла 700 км, 42 трамвайних ліній, експлуатувалось 1835 вагонів, працювало 22 000 працівників.

У роки війни, незважаючи на бойові дії і блокаду, робота ленінградського трамвая тривала. Рух призупинявся один раз на період 15 грудня 1941 р. — 15 квітня 1942 р. через припинення подачі електроенергії. Вантажний рух було відновлено 8 березня, була дана напруга на центральні підстанції і вже 15 березня 1942 р. на лінії вийшли пасажирські потяги. Кількість маршрутів, проте, помітно скоротилася. Під час Другої світової війни було зруйновано 500 км колії і три депо: Котлякова (№ 9), Кіровське (№ 8) і Леонова (№ 2).

У повоєнні роки велася оптимізація трамвайної мережі: з низки центральних вулиць трамвай був перенесений на другорядні, а десь було замінено тролейбусом. Починаючи з 1965, через зростання міста, почалося будівництво ліній в нові райони. Перші нові лінії з'явилися на Піскаревці, трохи пізніше була побудована лінія в Соснову Поляну. Потім лінії з'явилися в Купчино, Гражданка, Шувиалово-Озерки, Ржевка-Пороховые, Весёлый Посёлок на Південному Заході в Приморському районі і на острові Декабристів. До кінця 1980-х років трамвайна мережа складалася з 600 км колій і 67 маршрутів.

На 1997 рік довжина колії склало 600 км курсувало 1732 вагонів, існувало 67 трамвайних ліній. З того ж року почалася поступова ліквідація трамвайних ліній, в основному в старих районах міста, так і у квітні скасували трамвайний маршрут на вулиці Адміралтейській. І тільки після 2007 року, була призупинена ліквідація трамвайної мережі.