Петров Михайло Петрович (генерал)

Петро́в Миха́йло Петро́вич (*3 (15) січня 1898(18980115), с. Залустежжя, Лузький повіт, Санкт-Петербурзька губернія — †10 жовтня 1941, Карачевський район, Брянська область)  — радянський воєначальник, генерал-майор, командувач військами Брянського фронту в роки Другої світової війни. Один з 4 командувачів фронтами (Ватутін, Кирпонос, Черняховський), загиблих у роки війни на фронті. Герой Радянського Союзу.

Петров Михайло Петрович
Народження 3 (15) січня 1898(1898-01-15)
с. Залустежжя, Лузький повіт, Санкт-Петербурзька губернія,
Російська імперія
Смерть 10 жовтня 1941(1941-10-10) (43 роки)
Карачевський район, Брянська область
Поховання Брянськ
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Рід військ  танкові війська
Роки служби 1917 1941
Партія РКП(б)
Звання  Генерал-майор
Командування Командувач військами Брянського фронту
Командувач 50-ю армією та 17-м механізованим корпусом
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Іспанії
Вторгнення СРСР до Польщі
Друга Світова війна
Нагороди
 Петров Михайло Петрович у Вікісховищі

Життєпис

Народився в селянській родині. Закінчив чотирикласну школу, працював шофером у Петрограді. Із березня 1917 року — в Червоній гвардії, учасник Жовтневого перевороту.

У Червоній армії — з 1918 року. Командував відділенням у 24-й Самаро-Ульяновській стрілецькій дивізії. Воював у Поволжі, Сибіру та в Туркестані. Учасник придушення Тамбовського повстання. У 1923 році закінчив піхотну школу.

У 1920-ті роки служив у Грузії, брав участь у придушенні антирадянських рухів в Закавказзі.

У танкових військах — з 1932 року. Закінчив Ленінградські бронетанкові курси, командував танковим батальйоном. Учасник громадянської війни в Іспанії. Командував танковим батальйоном на боці республіканців під загальним командуванням комбрига Д. Г. Павлова. За успішні дії в Іспанії Петров у 1937 році був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після повернення з Іспанії майору Петрову присвоїли звання комдива (фактично дорівнює сучасному званню «генерал-майор») і призначили командиром 5-го механізованого корпусу Білоруського військового округу. У тому ж році обраний депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Під час вторгнення Радянського Союзу до Польщі у вересні 1939 року командував 15-м танковим корпусом в Білорусі. Пізніше виступив за розформування механізованих корпусів.

Із липня 1940 року — заступник командира 6-го мезанізованого корпусу. У жовтні 1940 року став генерал-інспектором танкових військ Західного військового округу.

11 березня 1941 року очолив 17-й механізований корпус.

На початку німецько-радянської війни Петров продовжував командувати 17-м мехкорпусом. Корпус вів тяжкі оборонні бої на Західному фронті і був розбитий. У серпні 1941 року генерал Петров короткий час командував 20-м стрілецьким корусом біля Гомеля, але вже 16 серпня 1941 року очолив 50-ту армію Брянського фронту.

Під час операції «Тайфун» німці оточили війська Брянського фронту. Командувач фронтом генерал-полковник Єрьоменко був важко поранений, тому 7 жовтня 1941 року командувач 50-ї армії Петров був призначений командувачем фронтом. Але Петров не вступив в командування військами. Він був важко поранений і опинився на окупованій території. Петрова переховували місцеві жителі, але він помер.

Література

  • А.Окороков Русские добровольцы. М., 2007.
  • Кузнецов И. И., Джога И. М. Первые Герои Советского Союза (1936—1939). — Иркутск, 1983.
  • Михеенков С. Е. Остановить Гудериана. 50-я армия в сражениях за Тулу и Калугу. 1941—1942. — М.: Центрполиграф, 2013. ISBN 978-5-227-04417-4

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.