Кирпонос Михайло Петрович

Народився 12 січня 1892 року в містечку Вертіївка (нині Ніжинського району Чернігівської області) в селянській родині. Вчився рік в церковно-приходській школі, потім 3 роки в земській школі. Подальшу освіту продовжити не зміг через нестачу коштів у батьків. Потім до 1915 року працював лісівником.

У 1915 році призваний до армії. 1917 закінчив військово-фельдшерську школу, згодом працював фельдшером роти. З серпня того ж року брав участь у військових діях Першої світової війни на Румунському фронті в складі 258-го Ольгопольського піхотного полку, тоді ж був обраний на посаду голови солдатського полкового комітету, у листопаді — на посаду голови солдатської ради 26-го армійського корпусу. Вів серед солдатів антиурядову агітацію за більшовизм. У січні 1918 року Кирпонос був заарештований командуванням, а в лютому — демобілізований.

Командир 2-го Богунського полку М.Кирпонос. 1919 рік

1918 влився у загони російської РСЧА. Учасник війни проти Української Народної Республіки, один з організаторів диверсійних більшовицьких загонів на Чернігівщині. У серпні 1918 року вступив в Українську Червону Армію і вже з вересня командував ротою, а з грудня — батальйоном 1-ї Української радянської дивізії під командуванням Щорса.[1]

З грудня 1918 року — командир батальйону, потім начальник штабу, помічник командира і командир 2-го Богунського полку. Полк успішно протистояв білогвардійцям під Житомиром, Бердичевом, відбивав Київ.

З червня 1919 року по травень 1920 року — помічник начальника Школи червоних старшин у Житомирі. У 1927 році закінчив Військову Академію імені М. В. Фрунзе, а після її закінчення з 1931 року був начальником штабу 51-ї стрілецької дивізії.

У березні 1935 року став начальником і військовим комісаром Казанського військового училища імені Верховної Ради Татарської АССР.

26 жовтня 1935 Михайлу Петровичу Кирпоносу було присвоєно звання комбрига.[2]

За власним визнанням, був ортодоксальним сталіністом, активно брав участь у шельмуванні військових колег як «ворогів народу». Некритично ставився до «генеральної лінії партії», брав участь у її злочинах.

4 листопада 1939 йому було присвоєно звання комдива.

Під час інтервенції СРСР до Фінляндії М. П. Кирпонос командував 70-ю стрілецькою дивізією 7-ї армії. На початку березня 1940 дивізія протягом 6-ти днів здійснила обхід Виборзького укріпленого району по льоду Фінської затоки і вибила фінів з укріплень на північному березі Виборзької затоки, перерізавши дорогу Виборг-Гельсінкі. Незабаром дивізія відбила кілька десятків контратак противника, потіснивши його і створивши загрозу з тилу його силам у Виборзі, що багато в чому забезпечило швидкий успіх інших частин в ході штурму Виборгу.

За вміле командування дивізією і проявлений героїзм Кирпоносу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1940 року присвоєне звання Героя Радянського Союзу, з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

З квітня 1940 року М. П. Кирпонос командир 49-го стрілецького корпусу, з червня — командувач військами Ленінградського військового округу. З введенням генеральських звань в РСЧА 4 червня 1940 року М. П. Кирпоносу було присвоєне військове звання «генерал-лейтенант».

З лютого 1941 року Кирпонос призначений командувачем Київським Особливим військовим округом. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 22 лютого 1941 генерал-лейтенанту Михайлу Петровичу Кирпоносу було присвоєно військове звання «генерал-полковник».

З початком німецько-радянської війни Київський Особливий військовий округ був перетворений в Південно-Західний фронт, і генерал-полковник М. П. Кирпонос був призначений на посаду командувача фронтом.

Війська фронту вели важкі оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. Близько двох місяців фронт обороняв Київський укріплений район.

В умовах глибоких обходів і обхватів танковими і механізованими угрупуваннями супротивника війська Південно-Західного фронту, розчленовані на загони і групи, здійснювали маневр, виходячи з-під ударів на проміжні і тилові оборонні рубежі, вели напружені бої. Багато хто з них пробився через ворожі заслони, але десятки тисяч бійців і командирів загинули або потрапили в полон.

Зважаючи на значний оперативний успіх німців під Уманню, фронт зберіг боєздатність і продовжив з боями відступати, зупинившись на рубежі Дніпра. В ході Київської операції, всупереч тому що Кирпонос, Василевський, Шапошников і Будьонний наполягали на негайному відведенні військ з Києва, дозвіл на відступ з оперативного мішка навколо Києва Ставкою дано не було. Фронт не мав на той час резервів і не міг зупинити просування перенаправленою з московського на південний напрям 2-ї танкової армії Гудеріана. 29 серпня 1941 Командуючий військами Південно-Західного фронту генерал-полковник Михайло Кирпонос видав наказ про евакуацію людських контингентів, цінного майна й устаткування підприємств з території Лівобережної України.[3]

До 14 вересня в оточення потрапили 5-та, 21-ша, 26-та і 37-ма армії. Війська здійснювали маневри, виходячи з оточення на проміжні і тилові оборонні рубежі, де вели напружені бої проти переважаючих сил противника, однак десятки тисяч бійців і командирів загинули в оточенні.

20 вересня зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ї армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці (Лохвицький район, Полтавська область). До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5-ї армії генерал В. М. Сотенський разом з усім своїм штабом. У групі залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів, зокрема, командувач фронтом Кирпонос, члени Військової ради Бурмистенко, Риков, начальник штабу Тупіков, генерали управління фронту Добикін, Данилов, Панюхов, командувач 5-ї армії Потапов, члени Військової ради армії Никішев, Кальченко, начальник штабу армії Писаревський. Транспорт і люди розосереджувалися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки і піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. У рукопашній сутичці брали участь всі — від солдата до командувача фронтом. Кирпоноса спочатку ранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер. Бій продовжувався 5 годин. У непритомному стані був узятий у полон командувач 5-ї армії Потапов. Загинули Тупіков і Писаревський. 25 вересня повідомлення Верховного командування збройних сил Рейху: «Під час прочісування поля бою було знайдено труп полеглого головнокомандувача Південним фронтом генерал-полковника М. Кирпоноса».

В 1911 році Кирпонос одружився з Олімпіадою Поляковою, дочкою лимаря. Розлучився з нею в 1919, і після цього дочки виховувалися у нього. У тому ж році одружувався вдруге на Софії Піотровській. Багато її родичів були репресовані в 30-ті роки, проте Кирпонос з нею не розлучився.

Він був освіченою з військової точки зору людиною та виявив себе хоробрим і вольовим командиром… Більше не довелось мені зустрітися з цим хоробрим, мужнім генералом. …він загинув у дні важких випробовувань, залишивши по собі добру та світлу пам'ять у серцях тих, хто його знав…

Оригінальний текст (рос.)

Он был образованным в военном отношении человеком и проявил себя храбрым и волевым командиром… Больше не довелось мне встретиться с этим храбрым, мужественным генералом. …он погиб в дни тяжелых испытаний, оставив по себе добрую и светлую память в сердцах тех, кто знал его…

— Москаленко Кирило Семенович[4]

Бездоганно смілива та рішуча людина, він ще не дозрів для такого поста. Про це ми не раз говорили між собою, говорили спокійно, не вбачаючи тут в мирний час великого лиха, забуваючи, що прикордонний округ з початком бойових дій розгорнеться у фронт…

Оригінальний текст (рос.)

Безупречно смелый и решительный человек, он еще не созрел для такого поста. Об этом мы не раз говорили между собой, говорили спокойно, не усматривая здесь в мирное время большой беды, забывая, что приграничный округ с началом боевых действий развернется во фронт…

— Попель Микола Кирилович[5]

Мене вкрай здивувала його розгубленість, яка різко кидалася в очі. Складалося враження, що він або не знає обстановки, або не хоче її знати. У ці хвилини я остаточно дійшов висновку, що не під силу цій людині настільки об'ємні, складні та відповідальні обов'язки, й горе військам, йому довіреним.

Оригінальний текст (рос.)

Меня крайне удивила его резко бросающаяся в глаза растерянность. Создавалось впечатление, что он или не знает обстановки, или не хочет ее знать. В эти минуты я окончательно пришел к выводу, что не по плечу этому человеку столь объёмные, сложные и ответственные обязанности, и горе войскам, ему вверенным.

— Рокоссовський Костянтин Костянтинович[6]

• медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу № 91
• орден Леніна
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (присвоєно посмертно)
• медаль «XX років РСЧА».

Вулиця Кирпоноса у містах України.

1943 року останки генерал-полковника М. П. Кирпоноса були перенесені до Києва і поховані в Ботанічному саду імені О. Фоміна. У 1957 році його прах був перенесений в створюваний Парк Вічної Слави.

У Києві та Чернігові встановлені пам'ятники генералові Кирпоносу, також його ім'ям названі вулиці. В Києві також діє школа І-ІІІ ступенів № 163 ім. М. Кирпоноса[7].

На батьківщині генерала у Вертіївці діє музей М. П. Кирпоноса.

• 
  Надгробок Михайла Кирпоноса в Києві
• 
  Погруддя Михайла Кирпоноса в Чернігові

• Біографія М. П. Кирпоноса на сайті «Хронос» (рос.)
• Кирпонос Михайло Петрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Биография М. П. Кирпоноса на військово-історичному форумі REIBERT.info