Петро Скуратович

Біографія

Народився 1891 року у маєтку Філіпковиче неподалік Бобруйськ (нині у Білорусі). Син Яна та Елеонори, уродженої Олешкевич. Його братТеофіл служив у 4-му Заніменському полку уланів, відзначився у польсько-більшовицькій війні та загинув у битві під Гребінкою 9 липня 1920 року. Нагороджений орденом Virtuti Militari.

Петро Скуратович закінчив Суворовські кадетські курси в Полоцьку. Потім був призначений до 6-го гусарського полку і з 1914 року воював на фронтах Першої світової війни [2][3] в армії Російської імперії. У 1916 році вступив до авіації[2]. Потім до травня 1918 року[3][4] у 1-му Польському корпусі в Росії. Після капітуляції корпусу в травні 1918 року літаком пробрався до Мурманська, а потім у серпні через Англію до Франції [2] до Блакитної армії генерала Галлера, з якою він повернувся до Польщі в червні 1919 року. У 1919—1920 роках командував стрілецьким ескадроном, інструкторським ескадроном легкої кавалерії та запасним ескадроном легкої кавалерії[3].

3 травня 1922 року зведений до звання майора зі старшинством 1 червня 1919 року і посадою в кавалерійському офіцерському корпусі. Служив у 6-му кавалерійському полку (1920—1922), 8-му уланському полку (1922—1924) як командир ескадрону[3] та у Центрі підготовки кавалерії (1924—1929). 1 грудня 1924 р. призначений підполковником зі старшинством 15 серпня 1924 року і на посаді в корпусі кавалерійських офіцерів [5]. У березні 1929 року переведений до 10-го кінно-стрілецького полку у Ланьцуті на посаду командира полку [6]. У вересні 1932 року призначений командиром XII кавалерійської бригади в Остроленці [7]. У квітні 1937 року призначений начальником кавалерійського відділу міністерства військових справ у Варшаві. 19 березня 1939 року присвоєно звання бригадного генерала.

Під час нападу Німеччини у вересні 1939 року командував групою «Луцьк». Після агресії СРСР проти Польщі (17 вересня 1939 р.) та окупації східних територій заарештований НКВС і доставлений до табору в Старобільську. У 1940 році був убитий у штабі НКВС у Харкові.

Похований на Польському військовому кладовищі в Харкові.[8]

Вшанування

Наказом Президента Республіки Польща Леха Качинського від 5 жовтня 2007 року № 112-48-07 посмертно присвоєно звання генерал-майора[9]. Наказ був оголошений 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам'ятаємо Катинь — вшануймо пам'ять Героїв».

Нагороди

Примітки
  1. MAK
  2. Polak (red.), 1991.
  3. O kawalerii polskiej XX wieku s. 47
  4. Bogusław Polak, Kawalerowie Virtuti Militari 1792—1945, s. 134, podano że od sierpnia 1917.
  5. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 131 z 17 grudnia 1924 roku, s. 732.
  6. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 7 z 22 marca 1929 roku, s. 101.
  7. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 13 z 9 grudnia 1932 roku, s. 407.
  8. Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa 2003, s. 493.
  9. M.P. z 2007 r. nr 85, poz. 885
  10. Dekret Wodza Naczelnego L. 2793 z 26 marca 1921 r. Dziennik Personalny z 1921 r. Nr 13, poz. 412
  11. M.P. z 1932 r. nr 167, poz. 198 «za pracę w dziele odzyskania niepodległości».
  12. Czy wiesz kto to jest?. Warszawa: Wydawnictwo Głównej Księgarni Wojskowej. с. 674.

Бібліографія
  • Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych.
  • Lista starszeństwa oficerów zawodowych. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
  • Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
  • Rocznik Oficerski 1924. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
  • Rocznik Oficerski 1928. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
  • Rocznik Oficerski 1932. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
  • Polski Słownik Biograficzny Zeszyt 159 (T.38 s. 522).
  • Bartosz Janczak, Gen. dyw. Piotr Skuratowicz (1892—1940) — reformator polskiej kawalerii, ofiara zbrodni katyńskiej, [w:] O niewoli w 70 lat po wojnie. Studia i materiały, pod red. V. Rezler-Wasielewskiej, Opole 2017, s. 145—164.
  • , Piotr Stawecki, "Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918–1939"
  • Tadeusz Kryska-Karski, Stanisław Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, Editions Spotkania, Warszawa 1991, wyd. II uzup. i poprawione
  • O kawalerii polskiej XX wieku. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich. 1991. с. 47. ISBN 83-04-03364-X.
  • Kawalerowie Virtuti Militari 1792–1945 2/1. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej w Koszalinie. 1991. ISBN 8390051001.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.