Старобільськ

Слобода Більська заснована 1686 українськими козаками однойменного містечка Полтавщини на території Острогозького Слобідського полку. Згодом її перейменували в повітове місто Старобільске[4]. Із 1730-х селище називається Стара Біла. 1797 перейменоване на Старобільське, повітовий центр Слобідсько-Української, з 1834 — Харківської губернії. Статус міста має з 1938 року.

1802 Старобільське відійшло до Воронезької губернії, а від 1824 року — знову до Харківської. Населення міста Старобільське, за даними загального перепису 1897 року становило 13 123 осіб. До Старобільського примикають слободи Піщане, Заєрчанівська (Заєрок).

У 1918 році Старобільське стало ареною боїв між військами Директорії УНР та Донськими козаками отамана Краснова:

(рос.) …А на границе с Украиной молодые казаки, только что обученные в Персиановке, под Новочеркасском, призванные под знамёна, дрались с петлюровцами. Почти половина заново сколоченного 12-го Донского казачьего полка легла под Старобельском, завоёвывая области лишний кус украинской территории. (М. Шолохов, «Тихий Дон»)

У 1918–1921 і 1929–1930 роках Старобільське було центром повстанського руху на півночі Луганщини.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше від 409[5] до 428 жителів міста[6].

У 1939–1940 роках біля міста існував табір для польських полонених, майже 4000 поляків були замордовані у квітні і травні 1940 року російськими спецслужбами в Харкові, поховані в П'ятихатках. 48 поляків померли в таборі й були поховані на старому міському цвинтарі.

Старобільськ був столицею Радянської України протягом декількох днів під час війни.

На 1975 рік в місті мешкало 22 700 осіб.

2 жовтня 2014 року у Старобільську відбулася панахида за загиблими бійцями 80-ї аеромобільної бригади. Голова Луганської ОДА Геннадій Москаль попросив на колінах у загиблих пробачення від української влади:

«Простіть нас, що з вами сьогодні нема ваших матерів, ваших батьків, ваших дітей, ваших сестер. Простіть нас за те, що державні інституції не змогли закупити реактиви, щоб зробити аналіз ДНК і встановити кожну особу. Це наша провина, і думаю, прийде час, і ті, хто припустився цієї помилки, будуть покарані, і батьки нарешті зможуть забрати своїх синів і поховати у себе на батьківщині».

Барикади біля старобільського райвідділу міліції

Бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» 5 вересня потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Упізнані тіла загиблих відправили додому; 28 неідентифікованих тіл військових поховали у Старобільську[7].

У вересні 2014, на прохання академічного товариства, до Старобільська евакуювали Луганський національний університет імені Тараса Шевченка.

28 грудня в місті невідомі особи влаштували теракт — на вулиці Урицького в сміттєвому контейнері спрацював вибуховий пристрій, у той час поруч знаходилися 53-річний військовослужбовець та місцевий мешканець, обох поранило[8].

24 серпня 2015 року на Меморіалі Слави Старобільська урочисто відкрито пам'ятний знак воїнам, полеглим за Незалежність України[9].

У ніч на 23 лютого 2016-го було вбито, за попередньою інформацією двома пострілами в шию та голову, міського голову Володимира Живагу[10].

Довкола міста існують чимало легенд. Одна з них говорить, що поблизу Старобільського сховані награбовані скарби Махна, який тривалий час перебував у місті. Саме в Старобільському 2 жовтня 1920 року ним укладено воєнно-політичну угоду з командуванням Червоної Армії про спільну боротьбу проти Врангеля. Місто згадується у творі І. Ільфа і Є. Петрова «12 стільців».

Місто має 5 мостів через річку Айдар. 2 автомобільних, залізничний, 2 пішохідних та шлюзи.

• 
  Кривий місток
• 
  Підвісний місток
• 
  Залізничний міст
• 
  Старобільський міст в кольорах українського прапора

• Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка (евакуйований до Старобільська у вересні 2014 з окупованого Луганська);
• Сільськогосподарський технікум;
• Медучилище;
• 2 професійно-технічних училища;
  • Старобільський професійний ліцей
• 5 загальноосвітніх шкіл;
• Дві музичні школи;
• Спортивна школа (ДЮСШ);
• Шахово-шашковий клуб «64*100» (на третьому поверсі Будинку культури), засновано Протасовим Валентином Івановичем.

У місті є краєзнавчий музей, з 2015 року він має статус обласного.

Сьогодні Старобільська РЦБС складається з 26-ти[11] бібліотек (1 бібліотечний пункт), 3 міських — Центральна районна бібліотека, Районна дитяча бібліотека, Дитячо-юнацька бібліотека, 23 сільських філії.

1998 року було відкрито бібліотеку Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» при відокремленому підрозділі університету (пл. Гоголя, 1)[12].

Також наразі в місті працює Луганська обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького (пл. Базарна 32-А)[13]

Історична довідка: у 1912 році в Старобільському окрузі працювали три сільськогосподарські бібліотеки.

• 
  Визволителям
• 
  Загиблим за незалежність України. 2014
• 
  В.М. Гаршину
• 
  Пам'ятник Остапу Бендеру
• 
  50-річчя створення ВЛКСМ
• 
  Польським війсковополоненим 1939-1940 рр

Публіцисти, журналісти а також низка літературознавців, істориків і краєзнавців відзначають вплив Старобільська на творчість радянських письменників-сатириків Іллі Ільфа і Євгена Петрова[14]. Зокрема Старобільськ вважається прообразом вигаданого міста Старгорода, згадуваного в романі «Дванадцять стільців» — місця, де починалася дія роману[15]. У свою чергу, діяльність письменників вплинула на культурно-історичний вигляд сучасного Старобільська.

Пам'ятник Остапу Бендеру.
«Може тобі ще дати ключ від квартири де гроші лежать?»

У 1923 році (за іншою інформацією восени 1926) кореспонденти московської газети «Гудок» Ільф і Петров були відряджені в повітове місто Старобільськ для збору матеріалів за завданням газети[16]. В публіцистиці та журналістських матеріалах описується безліч збігів і подібностей подій, що відбувалися з Ільфом і Петровим в процесі цього відрядження, з подіями та явищами, згодом описаними сатириками в романах «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Роботу над цими творами сатирики розпочали незабаром після старобільського відрядження.

У 2008 році до 80-річчя написання твору «Дванадцять стільців» в Старобільському парку біля будівлі ЛНУ, що знаходиться з боку села Чмирівка Старобільського району, був поставлений пам'ятник за сюжетом роману. Його ідея належала колективу Луганського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Українська дослідниця Наталя Журмій зазначає, що причиною його створення стала версія, що дія в романі починається в нинішньому Старобільську. Про появу Остапа Бендера в Старгороді в тексті роману повідомляється: «О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшов молодий чоловік років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний. „Дядя! — весело кричав він,  — Дай десять копійок!“». Біля Старобільська дійсно існує передмістя зі схожою назвою, яке зараз називається Чмирівка (у 1920-х роках — Чмаровка). Саме воно вважається прообразом згаданої в романі Чмаровки[16].

На розі центральної площі міста, перед аркою двоповерхової будівлі, де до революції була в підвалі двірницька і на балконі якого обідали Ільф і Петров, у 2011 році було відкрито пам'ятник Кісі Вороб'янінову в стилі наївного мистецтва[16].

• Антоненко Вероніка, дизайнер одягу. [20](рос.)
• Володимир Вдовиченко. Художник [21](рос.) [22](рос.)
• Набока Олександр Вікторович, завідувач кафедри історії України, доктор історичних наук, професор. [23]
• Лук'яненко Олександр . Краєзнавець
• Світличний Михайло. Фотомайстер