Пилипенко-Крижанівська Надія

Виступала в Стрілецькому театрі при Леґіоні УСС.

1919 — актриса Нового львівського театру.

1919 разом з УГА Новий львівський театр перейшов Збруч, виступав у Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці. Після розпаду Галицької армії у травні 1920 частина членів акторської трупи повернулась до Львова, де почали виступати за Український незалежний театр. Гнат Юра заснував у Вінниці новий Драматичний театр імені І. Франка, де спочатку працювала і Надія Пилипенко. А в червні 1920 Надія з Богданом Крижанівським, сестрою Катрею, її чоловіком Лесем Гринішаком, Олімпією Добровольською та іншими відомими акторами і театральними діячами переїхали до Черкас, де почала працювати в Театрі-студії імені І. Франка.

1920 року Надія вийшла заміж за Богдана Крижанівського, якому зберегла вірність до кінця його життя. Зі «Споминів» Й. Гірняка дізнаємось про вірність Надії та її сестри Катрі своїм чоловікам: «Богдан Крижанівський знайшов Надю Пилипенко, яка розділила з ним тяжкі житейські митарства, а її сестра Катерина Пилипенко із подивугідною самопосвятою боролась за життя хворіючого тяжкою туберкульозою, талановитого Леся Гринішака.»[2]

Є згадки Й. Гірняка про те, що в 1921 році у подружжя Крижанівських була маленька дитина (син Ігор), а в Черкасах тоді було голодно. Щоб прогодувати сім'ї трупа студії імені Франка протягом кількох місяців за участі Крижанівських працювала в більш «ситому» Херсоні, але зустріли їх там не зовсім привітно. То ж довелось повернутись до Черкас. По дорозі з Херсону їх пограбували знам'янські грабіжники, викравши у мам маленьких дітей — Надії Пилипенко і її сестри Катрі — навіть клунки з пелюшками. Це було у грудні 1921 року.

Голодно було і в 1922, коли вони були змушені поїхати на гастролі в село Білозір'я, де з харчуванням на той час було краще, ніж у місті, але і там до акторів поставились не зовсім гостинно. Все ж після повернення до Черкас актори почали за організацію шкільних гуртків отримувати плату частково натурою: кожний інструктор діставав три пуди (48 кілограмів) борошна.[2][3]

1923—1925 — разом з сім'єю проживала в Чернігові. 1926—1930 — у Харкові, де Богдан Володимирович працював диригентом, завідувачем музичної частини театру «Березіль», а 1930 організував 1-й Український театр музичної комедії.

1931—1932 — з чоловіком в Хабаровську, Ташкенті, Владивостоці.

1934—1945 — знову у Харкові. Важким ударом для родини Крижанівських була загибель єдиного сина Ігоря в роки війни. Він пропав безвісти під час другого захоплення Харкова німцями, а збудований перед війною будиночок був зруйнований дотла.[1]

З 1945 — у Чернівцях. Після смерті чоловіка у 1955 році Надія, яка пережила з ним всі життєві складності і проблеми, згадувала: «Це був великий трудівник. Він дуже сумлінно і чесно ставився до роботи, майже ніколи не відпочивав, за все наше спільне життя — 35 років! — всього два рази був на курорті». Коли ж наближалося 40-річчя невсипущої творчої праці і 60-річчя від дня народження, в нього забрали почесне звання заслуженого артиста України, важко зароблене в чорні роки війни.[1]

Більш пізня інформація про долю Надії Пилипенко невідома.

• Галицькі театри на Великій Україні в 1919-1920 / Теофіл Демчук // Театральне мистецтво: місячник театру і сцени. Випуск IX. – Львів. Грудень, 1922