Гринішак Олекса Матвійович

Народився 13 березня 1895 року в м. Надвірна. Мав також молодших брата Миколу і сестру Ганну.

Навчався у Надвірнянській шестирічній народній школі для хлопців, закінчив гімназійні курси при бібліотеці «Просвіти». 1913 року з відзнакою закінчив гімназію в Станіславі.

1914 року добровільно вступив до легіону УСС. З 1916 — у Пресовій кватирі УСС.

Першими ластівками духовного життя УСС стали стрілецький хор під керівництвом диригента Леся Гринішака і бібліотека.[2] При духовому оркестрі УСС був створений камерний ансамбль та струнний квартет у складі стрільців-музик Антіна Баландюка, Ярослава Барнича, Михайла Гайворонського, Романа Лесика і Леся Гринішака. Стрілецькі хори та оркестри під керівництвом Леся Гринішака і Михайла Гайворонського виступали у багатьох містах України, зокрема в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці.

Згодом Олесь Гринішак став адміністратором стрілецького фронтового театру під назвою «Польовий театр III корпусу УГА», в якому керівником трупи був Гнат Юра, а завідувачем літературно-репертуарної частини був Юрій Шкрумеляк.

Згодом театр отримав назву «Новий львівський театр», в якому Лесь Гринішак залишався управителем. Фронтовий театр мав дуже добрий склад артистів, гарний хор і театральний оркестр з багатою костюмернею.[3] У Стрілецькому театрі підхорунжий Лесь Гринішак виконував переважно сольні партії в оперному репертуарі.[1]

Після розпаду Галицької армії у травні 1920 частина членів акторської трупи повернулась до Львова, де почали виступати за Український незалежний театр. Гнат Юра заснував театр у Вінниці, а Лесь Гринішак з дружиною Катрею Пилипенко осів в Черкасах, де почав працювати диригентом в Театрі-студії імені І. Франка.

Є згадки Й. Гірняка про те, що в 1921 році у подружжя була маленька дитина, а в Черкасах тоді був голод. Певний час протягом кількох місяців трупа студії імені Франка за участі Леся Гринішака працювала в більш ситому Херсоні, але зустріли їх там не зовсім привітно. То ж довелось повернутись до Черкас. По дорозі з Херсону їх пограбували знам'янські грабіжники, викравши у мам маленьких дітей — Катрі Пилипенко і її сестри Надії (дружини Богдана Крижанівського) — навіть клунки з пелюшками. Це було у грудні 1921 року.

А у лютому 1922 трупа, до якої входив Л. Гринішак, виступала в селі Білозір'я, де з харчуванням на той час було набагато краще, ніж у місті, але і там до акторів поставились не зовсім гостинно. Все ж після повернення до Черкас актори почали за організацію шкільних гуртків отримувати плату частково натурою: кожний інструктор діставав три пуди (48 кілограмів) борошна.[4][5]

Також зі «Споминів» Й. Гірняка дізнаємось про хворобу Леся Гринішака: «Богдан Крижанівський знайшов Надю Пилипенко, яка розділила з ним тяжкі житейські митарства, а її сестра Катерина Пилипенко із подивугідною самопосвятою боролась за життя хворіючого тяжкою туберкульозою, талановитого Леся Гринішака.»[4]

Більш пізня інформація про долю Леся Гринішака, його дружини Катрі Пилипенко і їхньої дитини залишається невідомою.

У книзі Валеріана Ревуцького «Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська» названі роки життя Л. Гринішака (1895—1923).[6]

Михайло Гайворонський у жовтні 1934 року написав музику до п'єси Дмитра Николишина «Синя квітка», присвятивши її cвітлій пам'яті Леся Гринішака.[7]

12 вересня 2014 року в рамках заходів щодо відзначення 100-річного ювілею створення легіону Українських січових стрільців в м. Надвірна відбулось відкриття меморіальної дошки Леся Гринішака, яку встановлено на фронтоні будинку «Просвіти» на вулиці Мазепи, 36. Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна».[8]

• Один із «Пресової кватири»
• Меморіальна дошка Лесю Гринішаку в м. Надвірнафото