Плем'я (фільм, 2014)

Мирослав Слабошпицький зацікавився жестовою мовою глухих людей, ще коли вчився у київській школі №186. Навпроти цієї школи знаходився інтернат для дітей із вадами слуху і гурти хлопчаків цих шкіл часто билися між собою.[9] Як згадує режисер "Бувало й билися з ними школа на школу."[10] Коментуючи ґенезу фільму, Слабошпицький зазначав, що "«Плем’я» будувалося трохи на моїх шкільних мемуарах, трохи — на розповідях друзів та на спостереженнях".[11]

У 2010 році Слабошпицький зняв короткометражний фільм «Глухота» про один день із життя глухих, який був номінований на Берлінському міжнародному кінофестивалі як найкращий короткометражний фільм[12]. Після його фестивального успіху у жовтні того ж року він отримав грошовий грант від Фонду Хуберта Белса Роттердамського міжнародного кінофестивалю на розробку повнометражного фільму, і після цього почав працювати над його сценарієм[13]. Коментуючи вихід короткометражки "Глухота", я якої за словами режисера "в деякому сенсі, виросло „Плем’я", він зізнався що більшість кіноідей режисера прийшли до нього дуже давно, включно з ідеєю зняти фільм про глухих яка з'явилася у нього ще коли йому було 25 років.[14][15]

Пошук акторів розпочався у 2013 році і тримав майже рік.[16] Про кастинг актори дізнавались через новинні сайти, соцмережі та оголошення Українське товариство глухих.[17] Хоча згодом режисер зазначив, що здебільшого кастинг відбувався саме через соціальні мережі.[16] Сам режисер відвідав майже всі українські спеціалізовані школи-інтернати з метою поширення інформації про підбір акторів до його фільму. Кастинг проходив у 5 турів. За словами режисера, під час кастингу він продивився понад 400 хлопців і дівчат із вадами слух.[18] Свої сили у якості акторів кіно пробували глухі та з вадами слуху дівчата і молоді люди, які приїхали з регіонів України, а також з Білорусі та Росії.[19][16] У вересні 2013 року був остаточно затверджений акторський склад і до початку зйомок у жовтні проходили репетиції. Серед затверджених акторів, були також двоє іноземних підлітків з вадами слуху: дівчина з Гомеля (Білорусь) та хлопчина з Рязані (Росія).[16] Для всіх акторів, задіяних у фільмі, «Плем'я» стало дебютом у кіно.[20][1]

Виконавиця головної ролі - білоруска Яна Новікова. Вона дізналася, що в Києві є професійний театр для глухих "Веселка" в Культурному Центрі УТОГ й там якраз набирали нових акторів і майбутніх студентів Академії циркового та театрального мистецтва, й для проб туди спеціально приїхала в Київ з Білорусі. Хоча Новікова й не отримала там ролі, але її помітив Мирослав Слабошпицький і запросив на кастинг свого фільму.[21][1]

Григорія Фесенка, виконавця головної ролі, привів на кастинг його друг актор Кирило Кошик, тому що він, за його словами, був дуже схожий на Сергія Бодрова.

У грудні 2011 проєкт дебютного ігрового художнього повнометражного фільму «Плем'я» став одним з переможців другого відкритого конкурсу на отримання державного фінансування від Держкіно у секції "Ігрові фільми" з 42,9 балами та отримав державне фінансування (Держкіно не повідомляло публічно суму коштів, яка мала бути виділена з держбюджету на цей та інші проєкти 2-го пітчингу).[22][23][24][25] Згодом стало відомо, що кошторис стрічки склав ₴16,3 млн грн, половину з яких профінансувало Державне агентство України з питань кіно (₴8,15 млн грн);[3][2] а другу половину — Фонд Рината Ахметова «Розвиток України», Фонд Хуберта Белса Роттердамського міжнародного кінофестивалю (Нідерланди), а також продюсер фільму Валентин Васянович коштами, залученими ним особисто[20]. За визнанням Слабошпицького, найважчим у роботі над фільмом було питання фінансування, тому що «щодня було не зрозуміло, чи розпочнеться робота, чи все замре»[1].

Зйомки фільму тривали шість місяців: з жовтня 2013 року по березень 2014 року. Інтернат, в якому відбувалась основна дія фільму, був реальним навчальним закладом — середньою школою № 186 міста Київ, де навчався сам режисер.[9]. Стрічка знімалася камерою Steadicam у деякому сенсі у «документальній» манері, де практично немає близьких ракурсів і практично весь фільм складається з довгих ракурсів та дублів.[26] Як пояснив згодом режисер, цей стиль зйомок був обраний випадково, під-час репетицій, коли творці зрозуміли що віддалені ракурси дозволяють побачити міміку всього тіла німих акторів (а не лише губи як то буває у звичайних близьких ракурсах).[26][27]

Оскільки Слабошпицький сам не володів українською мовою жестів, у роботі з глухонімими акторами йому допомагали різні асистенти, зокрема перекладачка Анфіса.[28] За словами Слабошпицького, завдання перекладача було двояке: перекладати українською мовою жестів його настанови та слідкувати, аби актори дотримувались сценарію.[27] Як пояснив згодом Слабошпицький, під час зйомок він завжди мав з собою "walkie-talkie" рацію, за допомогою якої він давав накази своїм асистентам, які перекладали його директиви акторам.[27]

Під час зйомок Слабошпицький забороняв акторам ходити на Євромайдан, але Григорій Фесенко, виконавець головної ролі, все-таки ходив на мітинги і брав участь у бійках.[29]

По завершенні зйомок, з усього акторського складу тільки Яна Новікова продовжила акторську кар'єру.

У пізніших інтерв'ю Слабошпицький зізнався, що сама тема глухих безпосередньо його не цікавила, але цікавила можливість зняти "німе кіно".[30][31] Бажаючи зняти німий фільм режисер не знав, як його подати та стилізувати, а використовуючи мову жестів, якою спілкуються глухі люди України, він вважає що йому вдалося зробити реалістичну картину, що оповідає певну історію та має особливу пластику.[30]

Сам режисер вважає свій фільм класичним вестерном, тільки в умовах сьогодення: «іноземець приїжджає в місто, вступає в банду, закохується в дівчину ватажка».[32]

Назва стрічки посилається на однойменне кримінальне угрупування з фільму, навколо якого розгортається сюжет. Режисер пояснює, що саме слово «Плем’я» відсилає до поганських, дохристиянських часів, де реальність – поза світом добра і зла. Члени племені невинні, вони не розуміють різниці між цими категоріями. За словами Слабошпицького "Плем'я - це чистий Ніцше «По той бік добра і зла». І народжується любов, хай вона там така-сяка, але все одно любов."[33]

Стрічка «Плем'я» отримала майже універсально-позитивні відгуки з боку іноземних кінокритиків. На вебсайті Rotten Tomatoes стрічка має рейтинг 88 % за підсумком 109 рецензій критиків із середнім балом 7,6. Вебсайт, спираючись на консенсус критиків, визначив фільм як «похмуру драму, чиї безсловесні діалоги красномовніші за слова. „Плем'я“ це сміливий, новаторський погляд на німе кіно для сучасної аудиторії».[34] На Metacritic фільм отримав 78 балів зі 100 на підставі 27 рецензій, що вважається «загальним схваленням»[35].

Загалом стрічку отримала стримано-позитивні відгуки від українських кінокритиків. На думку письменника та кінокритика Андрія Кокотюхи «Детектор медіа» «Плем'я» — […] це точно не соціальна драма, знята суб'єктивною камерою в режимі реального часу", навпаки, «Плем'я» — це в першу чергу вестерн, адаптований, до сучасних українських реалій та помножений на субкультуру замкненого середовища глухих. Серед найбільших переваг фільму, Кокотюха назвав відсутність саунд-треків та взагалі музичного супроводу, що допомогло глядачу не просто відчути ефект присутності, опинившись у раніше незнаному середовищі, а поставити себе на місце дійових осіб й відчути те що відчувають глухонімі.[36] Оглядач видання «Дзеркало тижня» Ярослав Підгора-Гвяздовський, переконаний, що режисер цією стрічкою дійсно зумів віднайти щось оригінальне, хоча й дорікнув йому недосконалістю багатьох аспектів фільму як от несправжні сцени бійок та нещирі еротичні сцени. Однією з найбільших чеснот фільму Підгора-Гвяздовський назвав структурну стрункість сюжетної історії, її чіткість та зрозумілість.[37]

А за словами кінокритикині видання «Український тиждень» Катерини Барабаш, глухонімота персонажів хоча й допомагає режисерові створити красиве кіно, але насправді не є головною у стрічці; як підкреслює Барабач «якщо раптом усі ці підлітки заговорять, нічого, схоже, в картині не зміниться. […] Це стрічка про підлітків. Просто про підлітків.» Барабаш підсумувала свій огляд назвавши стрічку «художньою спекуляцією» та зробила висновок, що автори «Племені» «забезпечили фільм всіма ознаками сміливої форми, але не спромоглися начинити своїм, тільки їй властивим змістом».[38] Кінооглядачка видання «iPress» Вікторія Кондратишина назвала стрічку фільмом-трагедією, адже на її переконання саме трагізм ситуації в яку потрапляють протагоністи є ключовим, а не жорстокість світу. Хоча Кондратишина й знайшла багато позитивного у стрічці, як наприклад спроможність фільму змусити глядача глибоко співпереживати біль та насолоду головних героїв, все ж у підсумку вона назвала її банальною підкресливши що «якщо головна героїня фільму — тиша, покине його, то залишиться проста, жорстока соціальна драма із класичним вражаючим сюжетом любові і помсти, з домішками безжалісного вбивства та відвертих еротичних сцен. Магія завершиться, і кінокартина перетвориться на банальну стрічку».[39]

Підбиваючи кінопідсумки 2014 року українські кіножурналісти, згідно з опитуванням «Бюро української кіножурналістики», назвали «Плем'я» найкращою стрічкою 2014 року. Також її було визнано найбільш суперечливою стрічкою і стрічкою, яка здивувала найприємніше. На думку журналістів фільм «Плем'я» став найважливішою українською кіноподією 2014 року, а Мирослав Слобошпицький — кіномитцем року.[40]

Фільм увійшов до декількох списків найкращих фільмів 2014—2015 років.

10 вересня 2015 року творцям «Племені», режисеру Мирославу Слабошпицькому та оператору Валентину Васяновичу, була присуджена Державна премія України імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва[98]. У березні 2015 року п'ять учасників знімальної команди фільму, зокрема продюсери Ія Мислицька і Олена Слабошпицька, оператор Валентин Васянович, звукорежисер Сергій Степанський і акторка Яна Новикова, стали членами Європейської кіноакадемії[99].