Повноголосся

Сполуки *or, *ol, *er, *el у праслов'янський період були дифтонгами, які в різних діалектах мали неоднаковий характер, що й призвело до різних рефлексів у групах слов'янських мов. У південнослов'янських мовах, а також у чеській і словацькій довгота зосереджувалася на голосному, короткий сонант рано втратив свою складотворчість, закриваючи склад. Дія закону відкритого складу спричинила перестановку голосного, при цьому [о] змінилося на [а]:

*ōr → ра: болг. брада;

*ōl → ла: болг. млат;

*ēr → ре: болг. бреза;

*ēl → ле: болг. плен.

У західнослов'янських мовах утрата складотворчості r, l зумовила виникнення після них вторинного голосного, що спричинило редукцію попереднього [о] чи [е]:

*er → e-r → ь-r → re: пол. brezg;

*or → o-r → ъ-r → ro: пол. broda;

*ol → o-l → ъ-l → lo: пол. mlody;

*el → e-l → ь-l → le: пол. mleko.

У східнослов'янських говорах довгота зосереджувалася на r, l, що призвело до виникнення їхньої складовторчості; пізніша її втрата сприяла появі призвука після сонанта, який з часом перетворився на голосний повного творення:

tort → to-r-t → to-rъ-t → to-ro-t (борода);

telt → te-l-t → tö-l-t → to-lъt → to-lo-t (полон);

tolt → to-l-t → to-lъ-t → to-lo-t (молот);

tert → te-r-t → te-rь-t → te-re-t (береза).

Розвиток звукосполучення [-ел-] ускладнився через те, що до втрати сонорними складотворчої властивості відбулася лабіалізація /е/, що сприяло переходу його в /о/. Причиною лабіалізації /е/ був асимілятивний вплив лабіальної артикуляції складотворчого [l]. Так, на місці праслов'янського [-ел-] виникла повноголоса форма [-оло-]. Тільки в позиції після шиплячих залишалось [-ело-]: шеломъ, желобъ. Уже на ґрунті української мови, коли постійна м'якість перестала бути ознакою шиплячих, [-ело-] перетворилося на [-оло-]: шолом, жолоб.

У сучасній українській мові є слова, у яких омонімічні до повноголосних сполуки не є повноголосими (укр. пелена, селезінка).

Неповноголосся — наявність у слов'янських мовах сполучень -ра, -ла, -ре, -ле на місці праслов'янських дифтонгічних сполучень *or, *ol, *er, *el між приголосними (на місці tort, tolt, tert, telt). Фонетичне закономірно в південнослов'янських і в більшості західнослов'янських мов[1], в українській та інших східнослов'янських трапляється в словах, запозичених з цих мов. Найчастіше неповноголосні лексеми в українській являють собою церковнослов'янізми (власті, врата, прапор, прах, храм), рідше — богемізми (брама, влада).

Окремий випадок становлять колишні сполучення плавних у лехітських (польській, кашубській) і лужицьких мовах.

• Историческая типология славянских языков: Фонетика, слообразование, лексика и фразеология / Под.ред. А. С. Мельничука. — К. — 1986. (рос.)
• Крижанівська О. І. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навч.посіб./О. І. Крижанівська. — К.: ВЦ «Академія». — 2010. — 248 с.
• Мойсієнко В. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги. — Житомир. — 2007.